Роки відчаю

Повертайся живим

“Учора проснувся я ледве в ночі - 

Повз мене ракета летіла.

Проснутись — проснувсь,

Ну а встати не зміг - 

 

Нога он на дверях висіла.

Довкола тепло розлилося криваве...

І пам'ять від мене тихенько втікла...

Можливо це ніч настала?..

 

Зірочки в небі сяють,

Метелики вільно літають.

Лиш холод звідкілясь взявсь

І тіло скувало цепами.

 

Не чути вже шуму гармат - 

Війна закінчилася може???

Ох, скоріш би вернутись у дім

І ненці сказати, що я переміг.

 

А нічка ця довга якась, незвичайна.

Коли ж це вже сонце засяє?

А як там моя матуся?

Сорочку мені вишиє?

 

О, диво сталось якесь.

Напевно, це сниться мені:

Стоїть край могили ненька, 

А надпис на ній то мій.

 

Та марево все це, здурів я!!!

Не може таке бувать!!!

Тебе пригортаю, мамо!!!

Чому не бачиш мене?!

 

Де твоє миле личко

І чорна коса у пояс?”

Стоїть край дороги бабця

І коси сиві звиса.

 

Стоїть тут вона й гадає,

Що сина душа тут дріма.

А він біля неї, голубить, 

Слова ніжні промовля.

 

Вона ж нічого не бачить,

Бо очі стікли в могилу.

Сурдечко ще б'ється в потузі,

Та з часом уже вмира.

 

Не було сина два роки

На третій вже й мати з ним.

Подумай кого погубиш,

Якщо не вернешся живим.

 



Барвінка

Відредаговано: 01.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись