Роздуми на тему кохання

Лабіринт

В якийсь момент нитка терпіння обривається й починає здаватися,

Що байдуже все й хочеться просто кудись сховатися.

Від усього і всіх: від людей і емоцій, навіть від себе самої.

Десь в країну під назвою "ВНікуди" або у світі героїв.

 

Десь туди, де мене не зможуть знайти і не зможуть добратися

Ні мої думки, ані почуття, ні поради, що з усім необхідно вживатися,

Необхідно змиритися і просто чекати, чекати, чекати...

Чекати чого?! Поки щастя звалиться з неба чи поки прийде час вмирати?

 

Можна провести чекаючи все життя або ж насолоджуватись ним тут і зараз,

Можна угледіти в казці нічний кошмар або ж казку свою віднайти в кошмарах,

Можна... Та багато чого. Все можливо, якщо цього дуже сильно хотіти.

Та проблема моя у тім, що з тобою лишень я по-справжньому вмію радіти,

 

Що насолоджуватись життям тут і зараз без тебе не вмію, не буду, не хочу

І навіть усе те, що присутнє у ньому, бачу, неначе крізь смужку скотчу,

Неначе це все не зі мною, я просто дивлюся стрічку.

Звичайний собі набір кадрів: друзі, робота, річка,

 

Родина, свята і будні... Усе ніби одним потоком,

В якому всі відчуття притупились і так уже рік за роком.

І тільки ти вносиш у цей нескінченний потік дозу адреналіну,

Викидаючи зайве в смітник й легенько штовхаючи в спину,

 

Спонукаєш відкривати для себе нові горизонти, без заборон і обмежень.

Правило тільки одне: поважати людські почуття й не ламати свій власний стержень.

Хоча знаєш, зараз саме той випадок, коли і воно у глухий кут заводить,

Бо що робити тоді, коли одне іншому шкодить?

 

Коли будь-який вихід, здається, і не вихід зовсім,

Всього лиш черговий поворот, а я немов у облозі,

Немов в лабіринті, в якому одиноко блукаю досі,

Переконуючись все більше, що вийти звідси не в змозі.

 



Марина Стрілецька

#1882 в Різне
#316 в Поезія

У тексті є: вірші, розлука, кохання

Відредаговано: 27.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись