Розфарбуй мою долю.

Глава 9

   — Ви впевнені? Я не хочу, Вас змушувати. — Чесно зізнався він, дивлячись у її сіро-зелені очі.
   — Хіба це виглядає так? Я не відчула натиску з Вашого боку. Мені буде приємно прийняти Ваше запрошення. — Її серце здавалось вистрибне, а ноги не були тією опорою, якою повинні бути. — Але, якщо Ви передумали, тоді…
   — Ну, що Ви, Анастасіє. Я вдячний за те, що Ви погодились повечеряти зі мною. Я почекаю Вас тут.
   — Але це дуже довго! — вона не могла повірити у те, що чоловік може просидіти чотири години, чекаючи на неї. Цікаво, а скільки він вже тут знаходиться?
   — Я не поспішаю. — Усміхнувшись своєю неймовірною усмішкою, та продемонструвавши ямочки на щоках, він додав: — Якщо цього не варто почекати, то чого варто?!
   Туня зніяковіла від його слів, від пальчиків до маківки.
   — Тоді… Тоді…
   — Я зачекаю.
   — А, я піду працювати. — Вони дивились одне на одного, боячись кліпнути. Спілкуючись короткими фразами, вона і тут не зрадила їхній розмові: — Дякую.
   — За що?
   — За квіти. Вони чудові. — Втягнувши аромат троянд, вона подивилась у вічі «захиснику».
   — Мені приємно, що вони сподобались Вам. — Голос став ще хриплуватішим, ця дівчина змушує його ніяковіти. — Можна я дещо запитаю?
   — Звичайно.
   — Можна на Ти?
   — Звичайно.
   — Тоді я чекаю на тебе, Анастасія.
   — А можна я дещо запитаю?
   — Звичайно.
   — Як тебе звати?
   Вони розсміялись.
   — Ти погодилась на побачення з чоловіком, навіть не знаючи його ім’я. — Він усміхаючись, мовив: — Мене звати Паскуале Де Лука.
   — У тебе гарне ім’я. — Вона легко та мило усміхнулась.
   — Дякую. Це саме можу сказати про твоє ім’я.
   — Дякую.
   — Дівчино, Вас можна? — жіночий голос покликав її з сусіднього столика.
   — Так, так. Вже іду.
   — Біжи. Хочеш можеш залишити букет тут. Не хочу, щоб у тебе були проблеми через мене.
   — Не хвилюйся, все добре. Тим паче не може бути два звільнення за день. — Засміялась вона. — Хіба може так пощастити. — Її дзвінкий сміх підхопив і Паскуале. — Може тобі щось принести?
   — Ні. У мене є кава. Дякую.
   — Тоді я побігла. — Вона зам’ялась, але промовила: — Але все-таки букет залишу біля тебе.
   — Так, звичайно. — Грайливі ямочки з’явились на його обличчі. — Чекатиму на вечір.
   Паскуале був зачарований її неповторно усмішкою. Неможливо було встояти, щоб не усміхатись навзаєм. Ця дівчина геть заволоділа його розумом. Він наче у солодкому дурмані. Смакуючи думкою про їхнє побачення, він марив тим, щоб їхня зустріч закінчилась поцілунком. Якщо вона звісно дозволить.
   Хлопець пив каву, та спостерігав з під густих вій на красуню, яка немов бджілка перелітала з одного столика на інший. Коли вони зустрічались поглядами, їхні обличчя осяювала усмішка. Це неймовірно тішило Паскуале, даючи надію, що він їй теж сподобався.
   Анастасія не могла ні про що думати, лише про побачення, яке обрушилось на неї, наче лавина. Вона не могла про таке навіть мріяти. Її «захисник», який цілу ніч не давав їй спокою у снах, зараз тут і чекає на неї. Це все насправді? Невже вона так сподобалась йому? Він тут, значить є лише одна відповідь -сподобалась. Як вона могла одразу не погодитись на вечерю, а дати йому привід засумніватись у тому, що він їй сподобався. «От дурненька!» — подумки насварила себе Туня.
  
   Закінчивши зміну, вона поспішила до хлопця, який чекав на неї чотири години поспіль.
   — Я вже вільна. Вибач, що так довго змусила чекати. — Їй було не зручно і незрозуміло, як він просидів стільки часу, лише щоб зачекати на неї.
   — Я чекав на тебе з задоволенням. І я надзвичайно радий, що ти не передумала і не втекла через чорний вихід. — Засміявшись, він підвівся. Нахилившись, хлопець залишив гроші за каву, разом з чайовими.
   — Я думала, але… — пожартувала Туня.
   — Але, ти тут і я цьому радий.
   — І я.
   Його серце підплигнуло, коли почуло її зізнання.
   — Пішли?
   — Так, але… — вона не знала, як попросити людину, яка і так пів дня чекала на неї, ще кілька хвилин.
   Паскуале з хвилюванням подивився на неї і запитав:



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись