Розфарбуй мою долю.

Глава 18

Майже накинувшись на губи одне одного, вони злились у гарячому, нестримному поцілунку. Його руки притискали її до себе так сильно, що здавалось нібито дихання зупиняється. Язик Паскуале ковзнув між її медових вуст і вони обоє з полегшенням застогнали. Виказавши цим свої нестримні емоції, вони усміхнулись, але поцілунок не припинили.
   Його міцне тіло, аромат парфумів і чоловічого бажання – давав змогу забути про увесь світ. Є лише вони. У цю мить, Туня не впізнавала себе, нею керувало нестримне бажання володіти цим чоловіком, цілувати і давати йому змогу насолоджуватися нею. Вона безсоромно стогнала під його губами, а коли руки Паскуале опустились на її пружні сідниці, вона майже закричала. Її страх перед незвіданими бажаннями розвіявся, його наче ніколи і не було. Все своє доросле життя вона гадала, що запасує назад, коли дійде до особливого моменту, але зараз з Паскуале, вона віддалась бажанню і відкрилась на зустріч чомусь прекрасному.
   Паскуале палав. Жар розлився по всьому тілу, даючи відчути кожною клітинкою її нестримний цілунок. Ця неймовірна жінка заволоділа ним повністю. Його світ кружляв лише довкола неї. Йому подобалось це нове почуття. Він знав точно – це кохання, те саме, про яке говорив йому батько. Жодна жінка не полонила його так, як це робить Туня. Вона у думках, серці, душі і у кожній клітинці його тіла. Він бажав її. Нестримно бажав. Вона стане його, і це буде дуже скоро. А зараз він насолоджувався тим, що її сіднички у його руках, губи палають від цілунків, а рученята Туні обіймають його за шию.
   Туня ошелешено відкрила очі, коли відчула, як його руки нирнули під блузку.
   — Паскуале… Паскуале… — задихаючись від його доторків, вона збентежено промовила: — будь ласка, зачекай. Це занадто швидко.
   Він відсторонився і забрав свої руки з під її блузки.
   — Я не хотів тебе налякати своєю нестриманістю. Біля тебе мені важко тримати себе у руках.
   — Ти не налякав мене. — Вона зніяковіла. — Я навіть не знаю, як тобі це сказати, але я… у мене… у мене…
   — У тебе ще нікого не було? Я правий? — він жадав почути, що він правий.
   Туня кусаючи губи від хвилювання, похитала головою.
   — Я ще цнотлива, бо хлопець який був зі мною, не зміг узяти таку відповідальність на себе. — Зізнавшись та дивлячись Паскуале у вічі, вона не витримала його пронизливого погляду, і повернувшись спиною заплакала. — Вибач.
   — За що? За що ти вибачаєшся?! — він узяв її за плечі і притиснув до своїх грудей.
   — Можна я піду? — Прошепотіла дівчина, крізь задушливі сльози.
   Паскуале розвернув Туню обличчям до себе і піднявши її за підборіддя, зустрівся з нею поглядом.
   — Я не можу відпустити тебе. — Хлопець великими пальцями витер її сльози, які струмками бігли по щічках. — Він бовдур. Якщо ти б була у моєму ліжку, я б тебе нікуди не відпустив, а зробив би своєю. Я ніколи не запитаю тебе про колишнього, мені байдуже до цього. Але мені не байдуже, до нашого з тобою майбутнього. — Він ніжно поцілував її у тремтячи вуста. — Я тебе хочу. Дуже хочу.
   — Можна я піду? — знову повторила вона. Їй було соромно і вона відчувала себе безпомічною.
   — Ні. Я тебе не відпущу. Я просто не можу цього зробити. — Він обійняв її за талію і дивлячись у вічі, які його полонили, мовив: — Я закохався у тебе. З першого погляду закохався.
   — Ти мене кохаєш?! — вона ошелешено подивилась на Паскуале, не вірячи своїм вухам. — Мене?!
   — Тобі, а кому ж ще. Тут тільки ти і я. Невже повірити так важко, що я тебе покохав?! — хлопець не розумів її сумнівів, що до його слів.
   — Ми знайомі лише декілька днів. — Їй було боляче це говорити, але вона продовжила: — Паскуале, ти лише думаєш, що закоханий. Ти просто не розібрався у своїх почуттях. Це не кохання.
   — А що це? — він ображено подивився на неї.
   — Ти сплутав бажання і кохання. — Вона знала що робить йому боляче, так само, як і собі. Але вона не хоче знову бути покинутою, тому краще його запевнити, що його почуття це не кохання.
   — Повір, чоловік добре розбирається коли його кличе хіть, а коли він тремтить біля коханої жінки. Я раніше не відчував такого. Я добре знаю свої почуття. І я кохаю тебе. І бажаю тебе. І кохатись з тобою хочу, бо кохаю.
   — Паскуале… — її зізнання у кохані, застрягло у горлі.
   — Нічого зараз не кажи. — Він провів по її обличчю долонею. — Я готовий чекати скільки буде треба.
   — Ти упевнений в цьому?
   — Я б цього не казав, якщо б це було не так.
   Паскуале міцно притис Туню до своїх грудей і поцілував у маківку. Вдихаючи аромат її волосся, хлопець задоволено зітхнув. Йому доведеться добре постаратись, щоб ця дівчина повірила у його кохання і він готовий зробити усе для цього. Він доведе, що попри те, що вони знайомі лише декілька днів, його почуття дуже-дуже сильні.
   — Поцілуй мене. — Прошепотіла вона.
   Двічі його просити не треба. Їхні губи сплелись у палкому, відвертому цілунку, який доводив не лише кохання Паскуале, але і Тунине також.
  
   Увійшовши до квартири і зачинивши по собі двері, Туня зайшла до кімнати. До шафи була прикріплена записка від Дани, у ній було сказано, що вона буде ночувати у свого хлопця. Туня сумно усміхнулась. Вона теж могла пізнавати кохання Паскуале у цю ніч і наступні також. Але, вона злякалася, що все це – не може протриматись довго. Все настільки ідеально поруч з Паскуале, що просто не віриться у таке ж саме продовження. Ну чому не повірити у щось хороше?! Чому не повірити, що це все може тривати завжди?! Тому, що останнім часом усе хороше – швидко закінчується. А те, що дівчина почала відчувати до Паскуале, щось неймовірно сильне, зробить її занадто вразливою. І коли він захоче її покинути, вона цього не витримає. Навіть любов до картин, не врятує її, як це було минулого разу. Занадто сильні почуття до Паскуале, лякали її. Лише декілька днів знайомства і він оселився у її серці. А що ж тоді буде далі?!
   З думками, які не давали спокою, Туня попленталась до ванної. Гарячі краплі нагадували їй про Паскуале, саме такі його дотики – гарячі. Вона закохалась у нього, а сказати не змогла. Цей вечір, його сюрприз – були дивовижними. Цей казковий вечір і зізнання Паскуале, зробили її щасливою. Вона зрозуміла вислів «жіноче щастя». Їй хотілось попри хвилювання і страх перед незвіданим, набрати його номер і покликати до себе. Але… вона цього не зробила.
   Постеливши ліжко, і укутавшись з головою, вона знову і знову поверталась до неймовірного вечора з Паскуале. Її захисником.

   Паскуале лежав у ліжку після гарячого душу, у якому провів довгих десять хвилин. Ця дівчина полонила усього його, де б він не був, що не робив – Туня скрізь. Згадуючи її розповідь про відносини, про цноту і страхи, він гадав, як запевнити Туню, що він не такий, як інші. Ця дівчина неймовірно сильна і така уперта – доведеться шукати неймовірно багато шпаринок, як достукатись до неї, як звільнити її від захисного панцеру. Він навіть зізнатись не може, чим займається, бо Туня дала ясно зрозуміти, що допомоги у здійснення її мрії – усім зась.
   — От уперта дівчина! — промовив він у голос, перевертаючись на спину. — Зводить мене з розуму! О Боже! Я закохався! — усміхаючись, він знову промовив: — Я закохався!
   Його тіло нагадало йому, як він її бажає. Застогнавши від однієї думки, про те, як його руки торкнулись Туню під кофтинкою, він знову перевернувся на бік. Не знаходячи місця у власному ліжку від збудження, яке його наздоганяло від однієї згадки про Туню, він встав і пішов до вікна, у чому мати народила. Узявши у руки телефон, хлопець натиснув на виклик. Засвітилось ім’я Туня, але він швидко збив виклик і кинув мобільний на ліжко. Він дуже скоро навчить, цю дівчину отримувати насолоду. Дуже скоро, вона буде у його ліжку благати не зупинятись.
   Всівшись на матрац, Паскуале гадав, як йому пережити цю ніч і не зійти з глузду, згадуючи губи Туні.

   Сидячи на підвіконні, Туня важко зітхнула. Літній дощ настукував свою пісню по склу. Теплий, але рясний він без зупину лив та лив. Шансу піти на алею ставало все менше і менше. Добре, що позавчора вдався такий чудовий день і вона продала картину та малюнок олівцем дівчинки-феї. Але сьогодні в ранці, ці гроші пішли на аренду квартири, половину її грошей, а друга частина Дани. А попередня зарплатня з «Все для дому» по троху розвіюється у продуктових магазинах. Гроші, немов пісок у пальцях.
   Задзвонив телефон і Туня зіскочила з підвіконня. Шукаючи мобільний на дивані підіймаючи кожну подушку, вона нарешті знайшла його.
   — Алло. Привіт Мамусю! — радісно защебетала Туня. — Як ти рідненька?

 



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись