Розфарбуй мою долю.

Глава 19

Як тато? У вас все добре?
   — Донечко, моя хороша. Як я рада тебе чути. — Мама з полегшенням зітхнула. — Це я тебе все маю питати. Де ти пропадала, чому не дзвонила?
   — Не могла… — Туня замружила очі, так їй здавалось, що вона не бреше, це лише маленька таємниця. — Мамусю, ну де я можу пропадати – у школі звичайно. Багато завдань. Мобільний на навчання не дозволяють брати, я ж казала.
   — Я учора дзвонила декілька разів, а ти все не брала трубку. — Мама заплакала.
   Туня розплющила очі і крізь сльози мовила:
   — Вибач, але я учора вечері не чула твого дзвінка, а коли прийшла додому було вже дуже пізно.
   — І де це ти у ночі ходиш?!
   — Мамусю, я вчора була на побаченні. — Усміхаючись, та витираючи сльози, дівчина поділилась гарною новиною.
   — Дякую, дякую тобі Боже! Нарешті! — пролунав щасливий мамин голос. — Хто він? Ти з ним навчаєшся? Як звати?
   — Я познайомилась з ним у магазині. — Туня закусила губу, зрозумівши що бовкнула і одразу продовжила: — Ми купляли продукти в одному і тому ж магазині. — Трішки прибрехала вона. — Його звати Паскуале. Мама у нього українка, а тато Італієць.
   — Ого! Він гарненький?
   — Неймовірно гарний! — дівчина зашарілась від того, з яким захватом вона це сказала.
   — Розповідай про побачення! — мамин голос видавав цікавість та радість.
   Туня всілась на диван, обхопила подушку і почала розповідати, яке неймовірне побачення їй влаштував Паскуале.
   Наприкінці розмови, мама та донька були найщасливішими жінками у світі – Туня, бо закохалась, а мама бо її донька щаслива.
   — Доню, я тобі скинула на картку дві тисячі.
   — Мам, я ж казала не треба висилати мені гроші. У мене все добре.
   — Я розумію, що ти живеш в гуртожитку, але за школу треба платити і їжу треба купувати.
   В цей момент, Туня прикрила рукою рот, щоб мама не почула її схлипувань. Серце краялось від власної брехні.
   — Добре мамусю. Дякую і тобі і татові.
   — Кицюню, щоб я більше не чула цих «дякую». Ти для нас завжди наша маленька доця.
   Хтось постукав у двері і Туня промовила до мами:
   — Мамусю, хтось стукає у двері. Можливо Дана прийшла. Маю бігти. Цілую тебе і тата мільйон разів. Люблю вас і дуже сумую.
   — Добре кицюня, біжи. Не забувай дзвонити. І ми тебе любимо і сумуємо. Приїжджай якось на вихідні, бери друзів, як тоді на Різдво. А знаєш, що – приїжджай разом з твоїм красенем.
   — Обіцяю, я це влаштую. Цілую тебе і татка.
   — Цілую кицюня. Чекаю твого дзвінка. Па-па доню.
   — Па-па мамусю. Скоро наберу.
   Поклавши слухавку, Туня побігла до дверей і відчинивши їх, побачила «Шерлока».
   — Привіт красуне! — він усміхнувся своєю аристократичною усмішкою, такою загадковою і усезнаючою. — Ти дещо обіцяла пам’ятаєш?!
   — Привіт Остапе. Звичайно пам’ятаю. — Дівчина навзаєм усміхнулась і додала: — Але ж там дощ.
   — Вже пройшов. Навіть сонечко сяє. Пішли?
   — Добре, добре. Але я переодягнусь. — Вона подивилась на свою піжаму у кролики, поверх якої була довга кофтинка. — Давай біля під’їзду за десять хвилин зустрінемось. Ок?
   — Ок. — Він підморгнув і весело додав: — Хоча у піжамі тобі теж добре.
   Вони розреготались на усю площадку.
   Коли «Шерлок» побіг до низу, Туня пішла переодягатись. Балетки, блакитні джинси з білою майкою і зеленим жакетом – гарно підкреслювали колір волосся та очей. Вогняно-руді локони з відтінком золота, наче львина грива – гарно обрамляли обличчя. Підкресливши очі олівцем і губи червоною помадою, вона вибігла за двері і зачинила їх.
   Спустившись до низу, вона побачила Остапа, який сидів на лавці і читав газету.
   — І які там новини? — поцікавилась Туня.
   — Ну, кажуть, що сьогодні за рогом на красуню Туню і розумного «Шерлока» - чекають смачні роли. — Засміявшись, як належить «блакитній крові», він запропонував Туні руку і та охоче, теж сміючись прийняла її.
   Розмовляючи про книги, які їм вдалось за останній час прочитати і про картини Туні, вони дійшли до місця призначення. Невеличка автівка, у якій продавали найсмачнющу вуличну їжу, запрошувала до себе неймовірними ароматами. Декілька невеличких столиків, посеред зеленої трави – чекали на веселу компанію.
   — О Боже, який аромат! — Туня прицмокнула і втягнула носом цей дурман.
   — Сідай за столик, а я замовлю наше улюблене. Але треба буде трішки зачекати, — він вказав на потік людей, — бачиш, яка черга.
   Туня похитала головою.
   — Хочеш я піду з тобою?
   — Ні, ні бережи столик. — Усміхнувшись, він пішов до черги.
   Дівчина сіла на лавку, перед цим провівши по ній рукою, впевнившись, що вона не мокра після дощу. Всівшись, Туня насолоджувалась приємним літнім днем. Аромат трави, яку омив свіжий дощ – хотілось вдихати і вдихати. Свіжість і тепло огорнули дівчину і вона майже мурликала, як кошеня.
   Туня аж підскочила, коли на телефон прийшла смс, її релакс потривожило пілікання. Подивившись на дисплей, вона швидко прочитала повідомлення. Дана писала, що їй треба поговорити і вона чекає удома. Швидко наклацавши відповідь подрузі, Туня чекала на повернення Остапа.
   — Як добре, що ти повернувся!
   — Така голодна, чи рада мене бачити? — засміявся «Шерлок».
   — І те і інше. — Підтримавши веселий сміх, сказала дівчина. — Дана написала смс, що їй потрібно зі мною поговорити. Я відповіла, що разом з тобою обідаю.
   — Ну то нумо втілювати у життя твою смс. — Він вказав на роли і пепсі, які тримав у двох руках. — Тримай. — Передаючи рол і пляшку Туні, він усміхався щиро і весело.
   — Дякую. — Втягнувши носом, Туня додала: — Смачного!
   — І тобі теж смачного красуне!
   Розмовляючи і весело проводячи час за смачним обідом, Туня і Остап не помічали, як наближаються грозові хмари.
  
   Паскуале у гарному гуморі їхав побачити Туню перед її роботою у кафе. Купивши букет з бузкових еустом, він усміхався згадуючи учорашній вечір проведений разом. Його веселий сонячний настрій зник, коли він повернув голову у бік вікна і побачив Туню з якимось хлопцем. Хмари, які нависали над літнім днем – нагадували зараз його похмурий настрій.
   Він припаркував авто біля «кафе на колесах» і пильно спостерігав за Тунею і її кавалером. Побачивши, як дівчина посміхається до чоловіка навпроти, він стиснув від злості кермо.
   — Mia bellezza, що ти забула поруч з цим… з цим… — вдаривши по керму кулаком, він вийшов з машини. Упершись об авто, він склав руки на грудях і продовжив спостерігати.
   Зірвався прохолодний вітер, який наганяв сірі хмари і ось з’явились перші краплі. Паскуале хотів підійти до Туні, схватити її за руку і посадити до себе у авто, але гордість – сказала ні. Але попри те, що Паскуале не пішов до неї, це не означало, що він не прослідкує, куди вона прямує. А головне з ким. Всівшись у авто, він завів мотор і повільно рушив, як тільки «парочка» встала із-за столика.
   Як тільки вони з Остапом встали з лавки, Туня знову отримала смс від Дани у якому було написано, що у неї істерика, вона розгублена і вдома чекає на неї. Благала, як найшвидше приходити.
   — Дякую тобі за обід Остапе. Було приємно побалакати і провести час на  свіжому повітрі. А смачно, як було! Пальчики оближеш!
   — Я радий був догодити Вам. — Засміявся він. — Треба буде ще якось повторити.
   — Обов’язково.
   — Треба прискорити темп. Дощ робиться все сильнішим.
   — Так, так. Правду кажеш.
   Остап зняв свій піджак і накрив їхні голови під ним. Рушивши пліч-о-пліч, вони зайшли за будинок і зникли за ним.
   Паскуале, обережно слідкував за Тунею і її супутником. Він був ошелешений тим, що «парочка» зайшла у один і той же під’їзд. Значить вони разом?! Він пішов до неї?! Ні! НІ! І ще раз ні!
   Зупинивши машину, Паскуале миттю вибрався з неї і побіг по сходинках за «парочкою». Побачивши, як Туня зачиняє двері, він піднявся ще на сходинку. Тепер він знає у якій вони квартирі. Туня і той її… Паскуале хотів вибити двері, а потім погамселити кавалера Туні.
   Не стримавшись, він постукав у двері, які дівчина щойно зачинила.
   Двері знову відчинились.
   — Привіт mia bellezza. — Він криво усміхнувся, спершись об стіну. — Чи може вже не моя?!
   — Паскуале! Що ти тут робиш? Як ти взнав де моя квартира? — вона засяяла побачивши його, але не розуміла, що з його настроєм і що він запитує.
   — Де він?
   — Хто?
   — Той з ким ти зустрічаєшся. — Він кипів від злості і ревнощів.
   Туня здогадалась, що він говорить про «Шерлока», який зараз знаходиться на поверх вище у своїй квартирі. Її самолюбство тішилось ревнивими здогадками Паскуале, але йому ніхто не давав права ось так до неї говорити.
   — Іди сюди, я познайомлю тебе з тим, з ким я думала, що зустрічаюсь. — Вона узяла чоловіка за руку і розвернула його навпроти дзеркала. — Ось знайомся. Це той, з ким я зустрічаюсь. Або зустрічалась.
   Паскуале зустрівся з її очима у дзеркалі, і видихнувши, обернувся до неї.
   — Так ти і досі моя?
   — Так ми і досі зустрічаємось?
   — Я б тебе нікому не відав. Ти це знаєш?
   Вона усміхнулась і сказала:
   — Тепер знаю.
   Паскуале схопив її у свої обійми, притискаючи до сталевих грудей. Вона занурилась у його шию, встаючи навшпиньки. Хлопець ніжно поцілував її у щічку.
   — Туня, ти де? — почувся голос з кімнати. — Ти мені потрібна!
   — Паскуале, вибач, але у моєї подруги щось сталось і мені треба з нею поговорити.
   — Так, звичайно. — Він пересилив себе і запитав: — А де той?
   — Того звуть Остап і він мій друг та сусід. Якщо хочеш можеш зайти до нього у гості, він на поверх вище живе.
   Паскуале розреготався і промовив:
   — Ні, дякую. Йому пощастило, що я його тут не побачив.
   — Паскуале! Ти що хотів його побити? — вона ошелешено дивилась на самовпевнене обличчя хлопця.
   — Можливо. — Паскуале зізнався. — Так. А що він забувся разом з тобою?!
   — Ми просто пообідали разом. І все.
   — Обідати тепер будеш лише зі мною. І вечеряти також. — Він грайливо усміхнувся і додав: — І снідати. Як, що до того, щоб сніданок був у ліжко?
   — Якщо не будеш поводити себе, як ревнивий чоловік, все можливо. — Вона сама не очікувала такого зізнання і за мить зашарілась, опустивши очі.
   — Яка обіцянка. — Він нахилився і нарешті поцілував її вуста. Вона тихо застогнала, а Паскуале з полегшенням зітхнув.
   — Туня! Хто там? — крізь сльози та схлипи, запитала Дана.
   — Це Паскуале. — Не охоче припинивши цілунок, крикнула Туня.
   Дана уся в сльозах вибігла у коридор і застала парочку у обіймах.
   — Привіт. — Привітався хлопець. — Я Паскуале.
   — Дуже приємно. А я Дана, найкраща подруга Туні. — Видно адреналін дав змогу говорити з таким красенем.
   — Навзаєм.
   — Може чаю? — запитала Туня.
   — Іншим разом. Вам треба побалакати. — Мовив Паскуале, так і тримаючи її у обіймах. — Зустріньмось завтра. Згода?
   — Так. — Не роздумуючи, відповіла Туня.
   — У мене є дещо для тебе у машині. Можеш зі мною спуститись? — він хотів залишитись зі своєю дівчиною без сторонніх очей.
   — Звичайно.
   — Гарного дня Дано. І хто б не був причиною твоїх сліз – він того не вартий. Па-па.
   Дана усміхнулась і подякувала.
   Вийшовши на вулицю, під навіс їх обдав прохолодний вітер. Але Паскуале одразу обійняв Туню, ховаючи її у своїх гарячих обіймах. Поцілунок пристрасний та гарячий теж не змусив на себе чекати.

 



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись