Розфарбуй мою долю.

Глава 25

   Паскуале зупинив авто. 
   — Ми приїхали. — Він відчинив дверцята та вийшов. Обійшовши авто, він подав руку Туні. Дівчина одразу ж опинилась у обіймах пристрасного італійця.
   — Що це за місце?
   — Це «Італійський дворик»9. Посидимо у кафе, тут дуже гарно і нагадує те місце, де я провів дитинство. — Згадуючи себе хлопчиськом і вулички Сієни, він променисто усміхнувся.
   — Ммм… Цікаво, чекаю з нетерпінням, щоб уже побачити це місце.
   Узявши її за руку, Паскуале повів її у середину дворика. Туня з захватом ахнула. Роздивляючись усе довкола, вона дійсно подумала, що вона на вулицях Італії. Усе як на картинках з журналів і кіно. Здається, що тут лунають зізнання з п’єс Шекспіра.
   Затишне місце у середині самого Львова. Арки стилю ренесансу, простір по усьому периметру лоджій, усе пропорційне та гармонійно побудовано.
  — Це місце будувалось ще у тисячу п’ятсот вісімдесятих роках. Жив тут Костянтин Корнякт.10
   — Дякую за чудовий сюрприз. — Встаючи навшпиньки, вона поцілувала його шию.
   У нього коліна підкосились від такого інтимного доторку. Її коси торкнулись його обличчя і він втягнув носом, відчуваючи свіжий аромат квітів. Його голову затуманили картинки еротичного характеру.
   — Я радий, що тобі сподобалось це місце. Я тут часто буваю. — Все так само, тримаючи руку дівчини, він повів її до столика. Допомігши спочатку сісти Туні, а потім всівшись поруч, він щиро усміхаючись, промовив: — Скуштуємо щось італійське?
   — Із задоволенням! Я ніколи ще не смакувала такими стравами.
   Коли до них підійшов офіціант, Паскуале зробив замовлення і вони з Тунею повернулись до розмови.
   — Що у тебе з роботою? Коли ідеш з кафе?
   — Через декілька днів. Сьогодні шеф сказав, що усе буде відбуватись швидше аніж він думав. Тому… — Туня зітхнула, підпершись підборіддям на руку.
   — То може я все ж таки поговорю зі своїм другом з галереї?
   — Ні. — Вона усміхнулась. — Я знову спробую свої сили у художній школі і на цей раз усе вийде.
   — Я в тебе вірю, моя вперта красуня. — Узявши її пальчики у свою руку, він ніжно їх торкнувся губами.
   — Коли ти поїдеш до Сіени, я теж з’їжджу до батьків. Я вже не була у них трохи більше аніж два місяці.
   — Але ж ти повернешся? — він стиснув її руку нібито боячись, що вона зникне.
   — Звичайно. У мене тут все ж таки «навчання» не забувай. — Туня посумнішала, але як тільки Паскуале торкнувся своїми губами її вуст, усі проблеми кудись розвіялись. З ним вона почувається, як у казці – немов «Попелюшка».
   — Усе буде добре. Тебе візьмуть в художню школу і тобі більше не доведеться брехати батькам.
   — Знаю. — Вона усміхнулась.

 Лежачі на плечі Паскуале, Туня спала, як кошеня. Хлопець тихо погладжував її м’яке, тендітне тіло і гадав, як же йому пощастило. Так, він ніколи не був обділеним жіночої уваги, але жодного разу нікого не кохав. Його серце стривожено гадало та хвилювалось за поїздку Туні до батьків. А якщо вона залишиться там? Якщо усе розповість батькам, вони вмовлять зостатись. І що тоді? Він без неї не зможе. Він покохав цю дівчину усім серцем.
   Туня потяглась у міцних обіймах Паскуале, і наче знаючи про що він думає, тихо промовила:
   — Ніколи не відпускай мене. — Крізь сон вона притиснулась ще більше.
   — Ніколи. Ти моя. Назавжди.
   Паскуале усміхнувся, згадуючи, як Туня боролась з бажанням зостатись у нього на ніч і тим, щоб піти додому. Але досить було лише його цілунків за вушком – і вона розтанула. Ніч була неймовірна. Коли він торкається її та цілує – він втрачає голову. Паскуале не міг насититись нею. От і зараз дивлячись на неї таку сплячу, ніжну з рудими прядками на подушці – хлопець почав свою гру.
   — Що це ти робиш? — пошепки запитала вона, усміхнувшись знаючи відповідь.
   — Я краще покажу, аніж розкажу. — Він усміхнувся
   У цю мить світ довкола перестав існувати. Були лише вони, їхнє кохання, бажання і нестримна пристрасть.
_____________________________   
9Італійський (або Венеційський) дворик (зведений 1580 року) — розташований у Палаці Корнякта, будинку № 6 на площі Ринок у Львові — пам'ятка ренесансної архітектури, яку також називають Королівською кам'яницею. Створювали цю красу італійські архітектори Петро Барбона та Павло Римлянин на замовлення великого мецената Констянтина Корнякта. Дворик знаходиться у внутрішньому подвірї палацу і у нього можуть попасти всі охочі за символічну плату. В ньому гармонійно передається атмосфера двориків Венеції та Риму.
10Корнякт Костянтин (
грец. Κωνσταντίνος Κορνιακτός, пол. Konstanty Korniakt; 1517/1520 — 1603) — грецький купецьшляхтичгромадянин Львова. Один з найбагатших міщан в історії міста, фундатор будівель, що носять його ім'я.



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись