Розфарбуй мою долю.

Глава 35

   Стоячи перед дверима лікаря, Туня нервувала і ніяк не могла узятись за дверну ручку, щоб увійти у кабінет. Але все ж таки, узявши себе в руки, вона відчинила двері і заглянувши у отвір, запитала:
   — Можна?
   — Так, так, звичайно, заходьте. — Усміхаючись, відповіла молода лікарка приємної зовнішності.
   Туня увійшла до кабінету і зачинивши двері, сівши навпроти лікаря, вона заговорила:
   — Я записувалась до Вас на УЗД, щоб взнати який термін вагітності і звичайно на огляд.
   — Тоді почнемо. — Білокура лікарка на ім’я Катерина, яке було на її бейджику, усміхнулась своєю бездоганною усмішкою. Карі величезні очі – були глибокими і загадковими. Блідо-коричнева помада, підкреслювала білосніжні зуби.
   — Так. Звичайно.
   — Вас щось турбує?
   — Так, токсикоз. Не можу взагалі нормально їсти. Жар, запаморочення, роздратованість, плаксивість і втома. — Туня зніяковіла від власного потоку скарг.
   — Типові бонуси для вагітності. — Співчутливо, мовила вона. — Скільки Вам років?
   — Двадцять три.
   — Перша вагітність? — лікар почала щось записувати у блокнот.
   — Так. — Туня гадала чи варто зізнатись, що вона уперше у гінеколога і врешті решт вирішила сказати: — Я уперше на прийомі у лікаря гінеколога.
   Жінка усміхнулась.
   — Усе буває уперше. Не хвилюйтесь, я все поясню і буду дуже обережна.
   — Дякую. — Туня з полегшенням зітхнула і заусміхалась. Їй пощастило, що лікар така розуміюча, сучасна і приємна жінка.
   — Тож почнімо. Заходьте за ту ширму, я Вас огляну. — Вона подивилась на Туню і додала: — Можете просто підняти сукню і зняти білизну. Там є крісло, для огляду – думаю розберемось, як на нього сісти. Коли, я уперше була на прийомі, то стояла як вкопана. Я оторопіла, від вигляду крісла, тому, як будете готові покличте і я все Вам поясню.
   — Дякую. Щиро дякую. — Туня усміхнулась і пішла туди, куди сказала лікар. Усе зробивши – вона покликала жінку.
   Лікар чуйно пояснила, що до чого, як треба сісти для огляду і шлях до пізнання, як бути відповідальною мамою, яка слідкує за своїм здоров’ям розпочався.
   Туня радісно усміхалась, чуючи, що вона дійсно вагітна, у неї все добре і все у нормі. Лікар зміряла тиск, вагу, зріст, окружність тазу та животика, пропальпувала молочні залози, розпитавши чи немає у неї та Паскуалені якихось хронічних захворювань, розпитала навіть про першу менструацію і як проходили вони зараз, усе-усе записуючи у блокнот, вона висловила вердикт – здорова!
   Тепер дійшла черга до УЗД – радості не було меж, коли Туня побачила свою малечу. Це ще зовсім крихітка, яка створена від величезного кохання. Туня розчулилась і дуже уважна лікарка подала хустинку. Туня подякувала і знову подивилась на монітор. Їхнє з Паскуале маленьке диво, якому приблизно місяць.
  
   Прийшовши додому, Туня всілась на крісло і дістала перше фото їхнього з Паскуале маляти. Усмішка не сходила з обличчя. Неймовірно дивне відчуття, знати, що ти носиш нове життя у собі, під серцем. Це маленьке життя, вони з Паскуале створили разом. У цій дитині їхнє кохання, їхнє продовженні – це їхнє життя. Вона – мама. Скоро дуже скоро, її будуть обіймати маленькі рученята, вона буде голубити свою крихітку, піклуватись і любити понад усе в житті. Туня ще раз глянула на фото з УЗД і широко усміхнулась.
   Хтось постукав у двері і цим наполохав дівчину.
   У її думках було лише одне — «Хоч би це був Паскуале».
   — Це я. — Почувся знайомий голос за дверима.
   — Іду, іду Шерлок. Зараз відчиню. — Мовила Туня, підходячи до дверей. Пару разів клацнувши замком, вона відчинила другові. — Привіт.
   — Привіт, моя красуне! Привіт, моя подружко! Привіт найкраща сваха у світі! — він відірвав її від підлоги і покружляв у повітрі декілька разів.
   Дарма він це зробив. Голова запаморочилась, задзвеніло у вухах і нудота знову нагадала про себе. Проте, Туня змогла втримати усе під контролем і не побігти у вбиральню.
   — Ого! Які компліменти! Що все добре з Полею?! — вона усміхнулась, радіючи тому, що двоє гарних людей змогли знайти спільну мову.
   — Не те слово! Я закоханий до нестями! — його усмішка говорила за себе, а очі були такі замріяні, немов його осипають пелюстками троянд. — Вона теж мене кохає! — радісно проголосив він.
   — Я дуже-дуже рада за вас!
   — Дякую тобі. — Остап посерйознішав. — Дякую, що змінила моє життя. Завдяки тобі, я здобув своє щастя.
   — Приємно чути, що ти щасливий. Я рада за вас з Полею. Ви заслуговуєте на щастя. — Туня розчулилась.
   — Дякую.
   — Будь ласка. — Усміхнувшись, Туня щиро раділа за друзів.
   Остап не втримався та міцно обійняв Туню у знак щирої дружби і неймовірної подяки. Туня з радістю відповіла на обійми.
   Відпустивши Туню, він щиро усміхнувся, а потім з цікавістю подивився, що ж тримає Туня у руках.
   — Це що?
   — Та, так…
   — Це…? Це…? Те що я думаю?!
   — Дивлячись, що  ти думаєш. Ти ж Шерлок от і скажи. — Вона засміялась.
   — Це знімок?
   — Так.
   — Хтось вагітний?
   — Це запитання чи ствердження, містере Шерлок? — вона усміхалась та дражнилась з нього.
   — Це ствердження! Ти вагітна! — він знову підхопив її і покружляв.
   — Ой, ой дарма… дарма…
   — Що, що таке? — схвильовано запитав він. — Тобі погано? Нудить?
   — Так… — вона по-бліднішала.
   — Вибач. Просто я так зрадів! — обличчя сяяло від радості за подругу.
   — Нічого. Все гаразд. Вже легше. — Туня усміхнулась, щоб якось заспокоїти схвильованого Остапа.
   — Це чудова новина! Як відреагував Паскуале?
   У серці защемило і Туня розплакалась, опустивши голову на плече друга.
   — Він нічого ще не знає. — Сльози не давали змогу нормально говорити. — Паскуале поїхав у справах. — Схлипи і слова геть змішались. — Було все добре… а потім… — Туня відсунулась від друга і подивившись на нього продовжила: — А потім він перестав дзвонити.
   — І давно вже так? — він погладив Туню по плечі.
   — Три дні. — Вона намагалась стримувати пекучі, болісні сльози, але все це було безнадійно.
   — Ой, я тебе прошу, — Остап розвів руками. — Скоро з’явиться. Ось побачиш. У нього якісь справи. А ми чоловіки, коли заклопотані, взагалі забуваємо про такі речі, як подзвонити.
   — Ні. Це щось не те. — Сльози обпікали щічки, але вона не припиняла плакати. — Я відчуваю.
   — Перестань себе накручувати. — Він намагався її заспокоїти, утішити та підбадьорити і перше, що йому спало на думку, це кудись запросити подругу. — Ми ідемо з Полею у кіно. — Остам не рішуче усміхнувся. — Хочеш з нами? Розвієшся.
   — Дякую, Остапе. — Витираючи сльози, вона відповіла: — Але якось іншим разом.
   — Розумію.
   — Дякую тобі за все. Ти неймовірний друг. — Туня вдячно усміхнулась.
   — Я друг, який не зміг нічим допомогти подрузі. — Шерлок важко зітхнув, будучи сам на себе сердитим, що не зміг розрадити Туню.
   — Шерлок, не хвилюйся за мене. Це все вагітність – я стала геть рюмсою. Тож… Не наговорюй на себе, ти мій ліпший друг. Дякую тобі. — Дівчина «наділа» вдавану усмішку, і додала: — Ніяких заперечень.
   — Добре, добре. Я згоден. Я супер-супер друг і просто красень!
   Його жарт змусив засміятись обох.
   — Не заперечую.
   — Якщо що, ти знаєш…
   — Знаю.
   — В будь-який час.
   — Знаю.
   — Я для тебе вільний двадцять чотири години на добу.
   — Знаю. І вдячна. — Вона обійняла його, бувши дуже вдячною та щирою в своїх емоціях. — Ми вже двоє тебе обіймаємо. — Засміялась Туня.
   — Точно! — весело усміхнувшись, він промовив: — Бережи себе. І крихітку.
   — Обіцяю.
   — Я подзвоню.
   — Звичайно. — Туня трішки посумнішала, але не показала цього Остапу. За останні дні, вона часто чула «я подзвоню», але найголовніша людина у її житті, чомусь не дзвонить. — Полі привіт.
   — Обов’язково.
   — Я тебе дещо попрошу… — Вона не закінчила речення, бо Остап її перебив.
   — Я нікому не скажу.
   — Дякую.
   — Па-па, красуне.
   — Па-па, друже.
   Остап усміхнувся і побіг на поверх вище.
   Туня зачинила двері і пішла до ванної кімнати, помити руки та умити заплакане обличчя.
   Доки дівчина умивалась, вона все думала і гадала, як і що там робить Паскуале? Що з ним? Невже забув її? Ні. Ні. Ні. Не може такого бути. Він кохає її, так само, як вона кохає його. Паскуале просто зайнятий. Немає часу. Телефон розрядився. Туня хитнула головою. Маячня якась! Невже телефон неможна зарядити?! Невже можна бути таким зайнятим, щоб на хвильку не набрати?! Ні. Ні. Ні. Туня знову освіжила обличчя, вдруге хлюпнувши водою. Прозріння! Він хоче зробити їй сюрприз, тому не дзвонить. Приїде і все. Усміхнувшись власним думкам, Туня зняла одежу, щоб прийняти освіжаючий душ.
   Будучи у «костюмі» Єви – Туня подивилась у відображення в дзеркалі, на свій ще не чім не помітний животик. Вже через місяць, він трішки зміниться, а через декілька він буде голосити про вагітність. Торкнувшись животика, вона погладила його і усміхнулась.
   — Якби ж ти тільки знав Паскуале, якби ж ти тільки знав. — Туня ще раз провела по животику долонею. — У нас буде дитинка.



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись