Розфарбуй мою долю.

Глава 51

   Туня знову увійшла до кімнати і подивилась на Паскуале. У нього був шокований вигляд.
   — Як ти тут живеш? — він обвів поглядом кімнату.
   — Просто… живу. — Знизивши плечима, вона сіла на диван.
   — Я не хочу, щоб ти тут жила. — Спокій у його голосі, говорив про те, що він усе вирішив.
   — Я не надовго тут.
   — Я знав, що ти погодишся! — радість осяяла його обличчя.
   — На, що погоджусь? — здивувалась Туня.
   — Ну, ти ж говориш про те, щоб переїхати до мене? — Риторично запитав він.
   — З чого ти це узяв? — Туня зробила брови хатинкою і покосилась на Паскуале.
   — Тоді про, що ти говориш?
   — Я поїду додому. До батьків. — Пояснила вона.
   — Я тебе не відпущу! — сказавши це, він різко встав із крісла. Його сердитий погляд так і жбурляв блискавки.
   — Паскуале, я не питаю дозволу. Треба вже зізнатись батькам у всьому і якось будувати своє життя. — Її погляд опустився на зціплені руки, які покоїлись на колінах.
   Паскуале підійшов до неї та присів навпочіпки.
   — А як же наше спільне життя? Наше у трьох. — Він нерішуче простягнув руку до її животика і торкнувшись його, додав: — Я хочу бути з вами.
   — Ти зможеш навідувати своє маля, коли забажаєш. — Вона так і не піднімала погляд на Паскуале – боялась зустрітись з очима у яких тоне.
   — Я хочу не навідувати… а піклуватись кожного дня… про своє маля та про кохану дружину. — Він провів своєю долонею у друге по її животику.
   Жар його долоні, був настільки приємним, рідним та чуттєвим, що Туня заплющила на мить очі. Відкривши очі, вона подивилась на Паскуале.
   Задзвонив телефон і змусив обох наполохатись.
   — Це мій. — Туня накинулась на «рятувальний жилет» під назвою телефон. На екрані світилось ім’я Поля. — Алло. Привіт Полю.
   — Привіт… — Її голос тремтів.
   — Що сталося? Чому ти плачеш? — Туня схвильовано запитала дівчину і глянула на Паскуале.
   — Остап кудись учора пішов. Сказав, що у справах… — її схлипи були такими гучними, що перебивали слова.
   — Полю, подружко, не хвилюйся з ним все гаразд. — Вона прикрила телефон долонею і подивилась запитуючи на Паскуале.
   — О, Боже! Я забувся про Остапа! — провівши долонею по косах, хлопець поспішив додати: — Він спить у мене в квартирі. Я зачинив його і пішов до тебе… Далі ти знаєш.
   — Де він? — пролунав переляканий голос Полі.
   — Він у Паскуале. Тільки ти не хвилюйся. З ним усе гаразд.
   — Як це у Паскуале? Знову бились? — ахнула Поля.
   — Ні, ні. — Вона сердито подивилась на Паскуале. — Вони навпаки зав’язували дружбу.
   — Як це? — Поля нічого не розуміла.
   — Твій коханий, пішов до мого… — вона зустрілась поглядом із Паскуале і її дихання зупинилось. — до мого… до мого… коротко кажучи до Паскуале.
   Паскуале важко зітхнув. Вона не сказала «коханий», у цей момент йому стало невимовно боляче.
   — І, що далі? — запитала Поля.
   — Вони мирились за допомогою «люльки мири». — Засміялась Туня. — Вони напились, Полю. Тепер твій Остап, відсипається у Паскуале.
   — Остап, все розповів Паскуале? Сказав, що це його дитина? От зрадник! — затараторила подруга.
   Зв’язок був вдосталь голосним, щоб Паскуале чув Полю. Він радів почути, ще раз, що це їхня дитина з Тунею.
   — Так, Полю. Він все розповів – за, що я йому дуже вдячний. — Крикнув він майже біля слухавки, яку тримала Туня.
   — Паскуале з тобою? А ти де? — Поля була в повному шоці від того, що відбувалось.
   — Я вдома, а Паскуале зі мною.
   — То чому Остап не звами? — дівчина важко зітхнула.
   — Тому що, Паскуале прийшов учора до мене і заснув. Це не те про, що ти могла подумати. — Попередила Туня.
   Паскуале усміхнувся своєю найсексуальнішою усмішкою.
   — А Остап, залишився у нього? — Поля все намагалась зрозуміти, що відбувається.
   — Правильно. — Мовила Туня.
   — Хай Паскуале негайно піде додому, посадить на таксі того «хто вміє пити» і відправить додому. — Поля закомандувала наче Генерал.
   — Все почув? — дивлячись на Паскуале, запитала Туня.
   — Так. Іду рятувати Остапа. — Усміхнувся Паскуале і встаючи розправив плечі.
   — Не хвилюйся Полю. Паскуале вже іде додому, робити все так, як ти сказала. Цілую тебе подружко. Па-па. — Швидко гомоніла Туня.
   — Я чекаю. Па-па, люба. — Промовила Поля і поклала слухавку.
   Туня кинула телефон на диван, поряд із собою.
   — Я геть забувся про Остапа. — Засміявся хлопець.
   — Думаю йому не так смішно, як тобі. — Підкреслила Туня.
   — Треба бігти. — Він подав Туні руку, щоб вона встала, вона охоче прийняла допомогу. — Але наша розмова не закінчена. Як тільки, я вирішу усі справи з Шерлоком, я повернусь.
   — Паскуале… — вона хотіла заперечити, але Паскуале підключив важку «артелерію».
   Його губи у туж саму мить накрили її своїми, а руки дбайливо торкнулись животика. Туня солодко зітхнула, відчувши його хитрий язик, який уже хазяйнував у неї в ротику. Як? Як можна не піддаватись його чарам? О, Боже! Вона втрачає самоконтроль коли він торкається її. Слова, які вона щойно казала – просто губляться під його ласками.
   Він неохоче відірвався від Туні і усміхнувся.
   — До зустрічі. — Провівши великим пальцем по її нижній припухлій губі, від поцілунку – він додав: — Смачно, як завжди.
   — Паскуале… Ти… — вона супилась не на нього, а на себе. Як вона так швидко піддається йому. — Іди, вже. Шерлок чекає звільнення з «башти». Іди рятуй «принцесу».
   Паскуале розсміявся і додав:
   — Не проводжай мене кохана, я знаю дорогу. — Він був як завжди самовпевнений. — Скоро повернусь. — Цмокнувши її швидко у губи, він повернувся і пішов до дверей.
   Туня стояла, як вкопана. Вона могла лише провести пальцями по своїх вустах, на яких щойно був поцілунок її коханого.
   Він знає, що це його дитина. Хоче її повернути. Хоче бути разом з ними і піклуватись про них. Що їй ще потрібно?! Вона ж так сильно кохає його. Він її життя, її повітря та всесвіт. Проте він її образив. Він звинуватив її у зраді. Як він так міг?
   Вона згадала фразу своєї улюбленої письменниці Джейн Остен з книги «Гордість та упередження» - «Я б пробачила йому його гордість, не зачепи він мою». Туня усміхнулась згадав, що головна героїня Елізабет так само, як і Дарсі – забулись, що таке гордість та упередження на їхнє місце прийшло щире, ніжне та глибоке кохання.
   Можливо вона занадто горда? Так, але… Він добре знав, що зрада – для неї це табу, це те чого у її словнику не було і ніколи не буде. Вона б ніколи не зрадила ні душею ні тілом – того, кого так сильно кохає. Паскуале це і є кохання. Паскуале це вона. Вони одне ціле. Хіба можна зрадити самого себе. Ні, ніколи.
   Туня закусила пухкеньку губку і знову відчула смак найдорожчого поцілунку.
  
   Остап, сидів на дивані спершись чолом об долоні, коли почув клацання замка.
   Паскуале швидко пройшов до кімнати і побачив, як Остап гикає. Він розреготався.
   — Тобі смішно? — запитав невдоволено Остап.
   — Вибач. — Ледь усміхаючись, промовив Паскуале.
   — Ти, що у Туні був? — знову гикнувши, запитав він.
   — Так.
   — Вона сердита на мене? — жалісно подивившись на нового друга, запитав Остап.
   — Трішки. Але вона розтане побачиш. — Запевнив він Остапа.
   — А тебе пробачила?
   — Ще ні. — Він знизив плечима.
   — І ти ще гадаєш, що вона пробачить мене?! Вона тебе не прощає, а ти батько її дитини. — Зауваживши це він вдарив по столові і додав: — Коли припиниться ця дурна гикавка?!
   Паскуале розреготався та пішов до холодильника, узявши пляшку води він кинув її Остапу, той схопив, але вже через мить в’ялі руки впустили її.
   — Більше пити ти не будеш. — Продовжив сміятись Паскуале.
   — Це навіть не обговорюється. — Засміявся він і піднявши пляшку, спорожнив її за ліченні секунди.
   — Тебе шукає Поля. А от вона то дуже зла. — Скривився Паскуале.
   — Вона мене вб’є. — Схопившись за голову, Остап впав на диван.
   — Не хвилюйся… Покричить трішки, нагримає на тебе і все владнається.
   — Ну, дякую. — Мовив Остап крізь долоні.
   — Це краще ніж байдужість. Нехай жінка кричить та гримає – тоді це явно показник того, що вона хвилюється.
   — Теж вірно. — Остап підвівся і сів. — А Туня, кричала на тебе?
   — Ні. — Паскуале усміхнувся. — Проте вона зняла мої черевики, щоб мені було зручно спати. Приготувала сніданок. — А ще подарувала цілунок, який він і досі відчував. Усмішка задоволення, осяяла його обличчя.
   — Що будемо робити? — Остап, позіхнув.
   — Ну – ти поїдеш додому на таксі. Я пообіцяв Полі. — Його брови злетіли до гори. — А я буду думати, як зробити так, щоб Туня переїхала до мене.
   — Чудове рішення! — Остап підвівся і ляснув по плечі Паскуале.
   — Треба тільки подумати, як це зробити. Туня дівчина з характером. — Розсміявся він.
   — Доки ти будеш втілювати свій план – можна мені щось від того, щоб не гуділо у голові? — Шерлок скривився.
   — Так, друже – хвилинку. — Паскуале підійшов до умивальника, помив руки, а вже потім наляв склянку води і узяв з шафки таблетку.
   — О, «чарівна пілюля». — Намагаючись відобразити радість, промовив він беручи в Паскуале ліки. — Дякую.
   — Будь ласка, Остапе.
   — Можеш звати мене, як усі – Шерлок. — Ковтнувши таблетку, сказав хлопець.
   — Ок. — Усміхнувся Паскуале. — Піди прийми душ. Поснідай і вирішуй, як залагоджувати провину. — Сміючись, Паскуале вказав на двері. — Он там ванна. Не гоже, щоб тебе Поліна бачила у такому вигляді. Я вже зробив таку помилку, коли пішов, як чіп до Туні.
   — Дякую, друже. Ти правий.
   — Там, є рушник і все необхідне. — Мовив він. — А я приготую тобі яєчню.
   — Паскуале – «вийдеш за мене?»
   Вони обидва розреготались.
   Остап пішов до ванної, а Паскуале швидко почав готувати сніданок для нового друга.
   Узявши сковорідку, та розбивши два яйці, він приправив їх сіллю та перцем. Потім додав нашинкованого бекону та накрив кришкою. В цей момент доки він куховарив – гадав, як повернути свою кохану. У дім. До себе. У ліжко.
   Паскуале розумів її. Вона ображена на те, що він вирішив нібито вона була з іншим. Він образив її цими словами. Якщо б Туня засумнівалася у тому, що він їй вірний – образи вистачило б на місяці вперед. Взагалі не ясно як би він повівся у цій ситуації.
   Він усміхнувся, розуміючи те, що вона хоче, щоб її коханий чоловік боровся за неї. За їхнє кохання. А головне навчився цінувати те, що у них є.
   Часи змінились, що до чоловічих вчинків. Добиватися, бути рішучим, не відступати, проявляти увагу та піклування – іноді здається, що це загубилось у часі разом з лицарством. Так, він робив їй сюрпризи, влаштовував романтику, але цього замало. Треба боротися. Жінка залишається з тим чоловіком, у якому бачить сильні чоловічи якості, який не відступить при першій невдалій спробі. Звичайно жінки, стали настільки емансиповані, що їхнім гаслом стало «Я все зможу сама». В цьому винні, як і чоловіки, які дозволили – забути їм про жіночність, так і жінки, які так добивались цього, а тепер розуміють свою помилку. У кожного повинна бути своя ніша. Жінки не повинні забувати про те, що вони жінки, а чоловіки про те, що вони сильна стать. Він зробив помилку – засумнівавшись у ній. Треба це виправляти, одне «вибач» - нічого не змінить. Дуже швидко, та без зусиль - він захотів щоб все було, як і раніше. Але він доведе Туні, що він той, хто не лише гарно говорить, але і діє. Діє заради своєї коханої та майбутньої дитини.
   Паскуале почув, що Остап відчинив двері ванної кімнати і цими діями змусив його повернутись з думок у реальність.
   Він усміхнувся сам до себе, його гасло буде «Менше розмов – більше діла».
   — Сідай – сніданок готовий. — Гукнув Паскуале.
   — Дякую. — Сідаючи на барне крісло, Шерлок додав: — Почуваюсь людиною, після душу.
   Паскуале засміявся і сказав:
   — Смачного, людино.
   Шерлок махнув головою у знак подяки.

 



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись