Ріверія. Зазирни в мою душу

Частина 1. Єдиний шлях. Глава 1. Нова "величність"

«Шлях до свободи. Це лише шлях до свободи! Не більше…»

Юліана чесно намагалася заспокоїтися, поки йшла переходами до вежі новоспеченого його величності. Перехід був довгий і дозволяв тисячу разів опанувати себе, але... не цього разу. Від нахабної заяви короля перехоплювало подих.

«Його величність король Філіп вимагає, щоб ви прийшли до нього негайно!» – знову і знову стукало в голові.

Це ж треба! Вимагає він! Та хто він такий, щоб вимагати?! Та ще й ні світ ні зоря! Коли до початку робочого дня майже дві години! Не встиг корону насунути, а вже командувати?! І хто ж, цікаво, такий прудкий встиг пояснити дикуну, що той має право вимагати від неї негайного виконання своїх дурнуватих наказів? Щось сумнівно, що він сам здогадався!

Від роздратування Юліана мимоволі прискорювала крок і вже майже мчала переходом, анітрохи не переймаючись тим, що подумають про неї охоронці, які ледь встигали йти слідом. Адже з боку цілком могло здатися, що королева так поспішає виконати наказ.

«Ні, мати право він має...» – подолавши половину відстані, вона спробувала ще раз зменшити оберти. Тільки нехай не сильно спокушається! Свого часу вона Юру – непроникну крижану статую – на місце поставила з його царськими замашками. А вже з Диким і поготів впорається!

Ні, все одно дратує! Юра... так той хоч щось з себе представляв, і за великим рахунком, мав всі підстави хизуватися своїм становищем після дванадцяти років правління, а цей... Без року тиждень, як з лісу вийшов, виделки в руках ніколи не тримав, і туди ж?!

«Спокійно. Це всього лише шлях до свободи! Всього лише шлях додому...»

Думка-соломинка ковзала поверхнею свідомості, але майже не рятувала.

Напевно, їй ще не раз доведеться повторити про себе цю фразу, перш ніж вона спрацює, і Юліана перестане нервово реагувати на цю нову «величність». Вчора, на коронації, їй здалося, що вона зуміла розгледіти в Дикому щось людське... щось, за що можна зачепитися і спробувати якщо не простити, то хоча б зрозуміти його, щоб не вважати повним нікчемою... І раптом таке! Лють, з таким трудом похована на дні душі, відразу сколихнулася. Він продав її, продав, як річ! Попри всі пояснення і благання. А тепер ще й вказувати буде, повільно чи ні їй з'являтися перед його світлі очі?!

«Він прийняв тебе за ворога, він помилився, він вибачився потім...» – невпевнено ворухнулося десь всередині, але Юліана тільки роздратовано відмахнулася. Клеймо на плечі не давало можливості ось так запросто вірити словам. Кошмари, які довгий час снилися ночами, приниження, панічний страх і синці на руках – хіба все це забудеться від нікчемного і, можливо, нещирого «пробач»?!

А взагалі, в принципі, можна забути, як тебе розтоптали?

Юліана не знала відповіді на це питання, а думка про те, що ще цілих пів року вона буде змушена вводити нового короля в курс справ, знайомити з системою і виконувати його накази, знову здалася нестерпною.

«Шлях до свободи...»

Обурюючись на збочені ріверійські закони, що не дозволяли їй піти у відставку просто зараз, Юліана зупинилася перед входом до вежі короля.

Нічого не поробиш... Залишається лише зціпити зуби і чекати, поки закінчиться передбачений законом термін. Навчити Дикого, знайти собі заміну, а потім зникнути з цього світу назавжди!

– Я до його величності, – гордо піднявши голову, промовила Юліана, і охоронці на вході мовчки розступилися, даючи зрозуміти, що вона може пройти. Навіть дзвонити нікуди не стали.

Значить, в курсі... Яка краса! Просто чудово! Схоже, вже вся Ріверія знає, наскільки жваво новий король в роль вжився і королевою попихає!

Юліана влетіла в приймальню, насилу придушивши в собі бажання увірватися в кабінет «Його Найвищої Високості» без попередження.

Ні, так не можна. Цього разу все мусить бути згідно з законами і правилами. Не так, як з Юрою. Не можна давати Дикому ні найменшого приводу перейти до неформальних відносин. Їй від нього нічого не треба, потрібно лише пережити цей час і забути про нього, як про страшний сон.

– Його величність у себе? – зробивши глибокий вдих, поцікавилася вона у помічника короля.

– Я повідомлю, – потягнувся той до кнопки прямого зв'язку.

Юліана кивнула, що почекає, і відійшла до вікна, не дослухаючись до доповіді. Звідси добре було видно квітучий сад, і ця картина дивним чином подіяла на Юліану заспокійливо. Вона дивилася, як далеко внизу повільно, немов крихітні сніжинки, кружляють в повітрі рідкісні пелюстки, зірвані легкими поривами вітру, і відчувала, як роздратування в душі починає танути.

 Хвилини дві в приймальні стояла тиша, а потім з динаміка селектора почулася незрозуміла метушня упереміж зі слеверською лайкою. Юліана з жалем відвернулася від чарівного видовища і запитально глянула на помічника.

Антон, немолодий вже чоловік, який довгі роки працював з Юрою, ніяково усміхнувся.

– Даруйте, ваше величносте, зараз я все улагоджу, – сказав він Юліані і піднявся з-за столу.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 18.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись