Глава 3

Сєвєр увійшов у двір і побрів до ґанку. На сходинках забарився, піднявши очі вгору — Віфлеємська зірка горіла яскраво, осяваючи двір, дах будинку і байдуже обличчя Матвія, що розглядав небо, задерши голову.

— Він зараз вип'є дві пляшки віскі, сяде в автомобіль і розіб'ється, — зашепотів Янгол, смикаючи Біса за рукав.

— Знаю я, — у відповідь зашипів Біс на вухо Янголу, — він мій підопічний, це я йому таке навіяв. Що жити йому нема чого, і життя його скінчене.

— От ти гад, що ж ти людину гробиш! — не втримався Янгол і стукнув Біса по спині, той винувато втиснув голову в плечі.

— Так це моя робота! Я ж спокусник! Ловець душ, і все інше…

— Іди тепер, відговори його, — Янгол уперся Бісу в спину і почав штовхати до будинку.

— Не піду, — Біс пручався, але марно, ноги ковзали по доріжці, вкритій тонким шаром льоду, — він сина любив дуже, як мені переконати його жити далі? І ще я їсти хочу…

— Нічого не знаю, — безапеляційно заявив Янгол, витираючи спітніле чоло, Біс виявився міцним і вгодованим, — роби що хочеш, але переконай його, я допоможу чим зможу. А потім вже поїмо, куди подінемся...

Матвій відкрив двері і увійшов до будинку. Біс нерішуче подивився на будинок, потім на Янгола, глибоко вдихнув і попрямував до дверей, за якими зник Сєвєров.

***

Матвій дістав з бару пляшку віскі і налив повну склянку.

— Стривай, не квапся — почув він тихий голос і обернувся. За спиною, притулившись до одвірка, стояв Біс.

— А, це ти, — похмуро мовив Сєвєр і підняв склянку, — йди до біса.

— Не піду, — мотнув рогатою головою Біс — він мене теж пошле, я звільнився.

Матвій нічого не сказав, лише підніс склянку до рота.

— Чому ти такий впертий? — Біс спробував відібрати склянку, але Сєвєр виявився сильнішим, він міцно стиснув пальці і здивовано запитав:

— Чи не ти мені нещодавно казав, що в складній життєвій ситуації алкоголь — перше спасіння?

— Ну, мало що я казав! Все тече, все змінюється, — туманно мовив Біс, продовжуючи тягнути склянку на себе. Зрештою, та вислизнула з рук Матвія і розбилася об плитку.

— Прибирати ти будеш? — недобре подивився на нього Сєвєр, Біс знизав плечима.

— Ні, звичайно, сам впораєшся.

— Тоді вали звідси.

Матвій дістав другу склянку і знов наповнив її до країв. Цього разу Біс схопив його за лікоть:

— Послухай, ну не правий я був тоді, поквапився, чого ти так близько до серця сприймаєш?

— Гей ти, копиторогий — щиро обурився Матвій — ти випадково свої посадові обов'язки ні з ким не сплутав? Повертайся до своїх, нехай надішлють кого більш адекватного.

— Я допомогти тобі хочу, — переконливо почав Біс, — ти все неправильно зрозумів.

— Слухай, йди вже, — Сєвєр підняв склянку, — дай напитися.

— Ти нап'єшся, потім сядеш за кермо і вб'єшся, — нудним голосом сказав йому Біс і позіхнув, — або кулю в голову пустиш. Твоя нагородна зброя, між іншим, в сейфі лежить, ось в цьому будинку... — і  негайно ж схаменувся — вибач, я не повинен був нагадувати!

— Слушна думка, — замислився Сєвєр, — напевно, я так і зроблю!

— Ні, ні, що ти, — занепокоївся Біс, — навіть не думай, ну що з тобою робити? Знаєш, а давай домовимося з тобою?

— Договір? З тобою? — хмикнув Матвій.

— Саме так. Ти зараз не п'єш і вмикаєш телефон. І живеш далі. Якщо буде важко, завжди можна повернутися до такого вирішення питання, але все ж ще може змінитися, якщо ти передумаєш, — Біс благально дивився на Сєвєрова, продовжуючи чіплятися за його лікоть.

Матвій повернув наповнену склянку на стіл і уперся руками об гладку поверхню.

— Тобто, ти впевнений, що якщо я зараз виллю це пійло в унітаз, моє життя круто зміниться?

— Ну навіщо відразу в унітаз? Закрий кришечкою і постав в холодильник, мало як складеться... — зашепотів Біс, але потім, немов отримавши хороший стусан, скривився: — Гаразд, в унітаз, так в унітаз.

— Мені немає чого жити, копиторогий, я профукав кохання, я втратив сина, — похитав головою Матвій, — так що геть з дороги, не заважай.

— Ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш, — загадково відповів Біс, і Сєвєр здивовно витріщився, побачивши, як у того відвалюються роги, Біс ледь встиг їх підхопити. Склав на барну стійку перед Матвієм і продовжив: — ти забув, який сьогодні вечір? Але ж ти навіть не спробував нічого побажати і нічого попросити, зате готовий зробити крок у вічність, не думаючи, чи потрібен ти там комусь саме сьогодні. А може, якраз зараз там до тебе справи нікому немає, га? Що скажеш?

— Дивний ти, копиторогий — Матвій хитнув головою, адже ні копит, ні рогів у Біса вже не було. Може, й справді спробувати чогось побажати? Або попросити?

Він би побажав, щоб можна було відмотати час назад, він викинув би з дому всіх друзів, продовжував кохати свою Альку, і ніколи нікуди б її не відпустив. І не було б тієї низки жінок, якими він оточив себе в спробах забути її, він не одружився б на Лізі в черговому нападі каяття і в надії зібрати своє життя з уламків. Тому що все було марно, Матвій як і раніше кохав Альку Соколову, не міг забути її, і це кохання перетворилося на хронічну хворобу, що гризло його зсередини і повільно його вбивало.