Санта Рум

I

САНТА РУМ


 І


Скільки років пройшло в цьому кабінеті, але того вечора все було якимось чужим. Візуально ніби тим самим, але все віддавало чимось фальшивим, наче це була спеціально сконструйована сцена на кіностудії. І на його кріслі сиділось не так зручно, і лампа світила незвично тьмяно, і навіть дихалось якось важко. Єдиним, що свідчило про реальність навколо, була темно-синя книга на столі – вона, як і раніше була наповнена складними таблицями чисел, які він намагався розшифрувати. По його стомлених очах було помітно, що він вже це робив без ентузіазму, а його рука під обкладинкою так і норовила захлопнути цю книгу. 

Важко зітхнувши, він відкрив тумбу - свою персональну аптечку на такі випадки. Звідти дістав почату пляшку горілки і склянку. По звичці дмухнув у неї, наче щоб видути пил, хоча добре пам’ятав, що день тому назад він робив те саме, і день перед тим також. І за добу крім рівня в пляшці нічого іншого змінитись не могло, і ця склянка була настільки чиста й стерилізована, що напевно могла би послужити на хірургічному столі. Наповнивши її, він залпом випив все до дна, після чого затягнувся сигаретою, ніби щоб пом’якшити гіркоту. І з новими силами повернувся до книги, але як і до того, строчки з цифрами ніяк не хотіли зводитись в якесь логічне число, яке б він міг записати як висновок і з чистою совістю закрити цю чортову(як він її називав) книгу. 

Він хоч і був людиною високого інтелектуального рівня, але тут хоч вбий, ніяк не міг нічого вдіяти - операції з числами було просто не його. Та таку процедуру йому приходилось проводити щомісяця, і він чекав цього дня з особливою тривогою. І кожного разу собі обіцяв, що заведе професіонала, який би взяв цю складну ношу на свої плечі, але кожного разу щось заважало. Та й він часто схилявся до філосіфії – якщо хочеш в чомусь добитись найкращого результату, то мусиш це зробити сам. 

І вже який раз переконувався, що він цю роботу взагалі ніяк не робить. Але його друзі(горілка і сигарети) завжди його підтримували, і чим далі він з ними проводив час, тим вони ставали все більш переконливими. Настільки переконливими, що після декількох годин в їхній компанії він себе почував значно впевненішим. Правда, не в зробленій роботі, а в тому, що ця робота нікому непотрібна дурня. І коли прийде час перед кимось відчитуватись, він це зможе зробити на словах, без ніяких підрахунків і книг. 

Та і перед ким відчитуватись? Це ж як-не-як його підприємство! І це його справи - як воно працює, і які прибутки чи збитки приносить. І взагалі, з якої це радості хтось має про це знати крім нього - начальника!? Отож! Ніхто нічого не повинен знати! 

- Гади... Тільки тим і займаються, що роблять видимість роботи.., - пробурчав він собі під ніс і з гуркотом закрив книгу, після чого запакував її в найнижче відділення столу. 

На душі значно полегшало, наче ця темно-синя паперова потвора із золотистими літерами «БУХГАЛТЕРІЯ» витягувала з нього енергію. Тепер він знову міг вільно дихати і без відрази дивитись на стіл. 

Але його внутрішня тривога відновилась, коли він зупинився поглядом на невеликій металевій підставці з двома чорними янголятами, що своїми бешкетницькими посмішками і кучерями(подекуди стирчачими наче ріжки) нагадували більше чортенят. Особливо той що справа - в нього до того всього був ще й довжелезний хвіст, або щось схоже на те. І чоловіку здалось, що він тим хвостом поворухнув і зараз посміхався ще зловісніше, чим завжди.  

Можливо це була просто ілюзія - гра світла від гірлянд на стіні, чи тіні від диму. Чи можливо гра мозку від випитого за вечір? Чим би воно не було, чоловік прогнав це рукою разом з хмарою сигаретного диму. І заспокоївшись, переключився на фото, яке тримали в залізних рученятах ці янголи. 

Там відображалось щось дійсно янгольське: красива молода жінка з немовлям на руках. Побачене, як завжди викликало у чоловіка прилив щастя. Він не міг налюбуватись своїм недавно народженим сином і молодою дружиною. Настільки молодою, що її часто приймали за його доньку, а сина - за онука. Про що йому не раз нагадували друзі і знайомі: одні зі співчуттям, другі із заздрістю. І тут дійсно було чому позаздрити, адже дівчина відрізнялась неймовірною красою – дехто навіть порівнював її з голівудськими актрисами. І вона хоч і була нікому невідома студентка, та замашки мала наче якась поп-зірка. Через це і співчували її чоловіку. Але все-таки більшість вважала, що заради такої краси можна було потерпіти будь-що, навіть такий характер. 

Та і в нього самого характер теж був, м’яко кажучи - своєрідний, і вони були варті одне одного, незважаючи на велику різницю у віці. Хоча по ньому не було помітно, що йому майже півстоліття: такою зовнішністю не кожен молодик міг похвалитись. І він гордився цим, особливо, коли на прогулянці ловив на собі і дружині заздрісні погляди оточуючих. Такі моменти знову робили його двадцятирічним.   

Цей спогад неабияк його надихнув, і чоловік з усмішкою відвісив щигля залізному янголятку з хвостом і знову наповнив склянку. Щоправда, на цей раз склянка наповнилась лиш наполовину. Від самої думки про пусту пляшку, всередині також якось опорожніло. Ніби його настрій теж побачив цю порожнечу і вирішив піти геть: ’Ну, друже, коли будеш мати що випити, тоді я й повернусь. А зараз мені нема чого тут з тобою сидіти. Бувай!’ 

І чоловіку дійсно стало якось самотньо. Він осушив склянку і знову подивився на фото дружини з сином, і вже не з такою приємністю згадав, що його чекало вдома. 

А вдома його чекав концерт з єдиною співачкою на сцені. І як справжній прихильник, він знав репертуар своєї молодої артистки напам’ять. 

Шоу жваво розпочиналось співом обвинувачувань в алкоголізмі, який тривав більшу половину всієї програми, і потім плавно переходив на куплети ненависті у високих тонах і на фоні ‘оркестру’ тарілок, горнят та іншого посуду. Після чого було декілька сумних ‘балад’ про обрАзи і жалість до себе. Далі коротенький антракт, де чоловіку була дана можливість довести свою безмірну ‘фанатську підтримку’ різними обіцянками(зазвичай похід в новий ресторан чи ювелірний бутік). І на кінець довгоочікуване пробачення закріплене ‘а капелою’ сліз і... Завіса! 



Al Nykyfor

Відредаговано: 19.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись