Сашко та його улюбленці

Баранчик Шон

БАРАНЧИК ШОН

Коли Сашко побачив у тата на руках великого пухнастого сіро-блакитного вуханя, то подумав, що тато вполював на лузі зайця. Тільки чомусь у того «зайця» вуха були опущені й висіли наче в баранця. Як виявилося, тим красенем був кріль породи «баран» і він був неєдиним новим мешканцем сімейного господарства. В сараї Сашко також знайшов ще кілька звичайних сірих та чорних кролиць, які залюбки гризли качани кукурудзи та шматочки моркви. Усі вони надзвичайно боялися й тріпотіли від страху, коли їх брали на руки, й навіть поява чогось смачненького не заспокоювала тих лякливих створінь. Єдине, чого вони хотіли в таких випадках, - це сховатись кудись якнайглибше у темну нору. Проте поступово вони почали звикати до господарів й уже не лякались так, як раніше, бо поява людей означала для них свіжу смачну їжу.

Єдиного породистого самця, якого Сашко назвав Баранчиком Шоном на честь баранця із улюбленого мультику, розмістили окремо. Але, щоб йому не було так самотньо, одного дня тато вирішив познайомити його з майбутніми нареченими. З цієї урочистої події Сашко навіть сплів із квіток віночки для кролиць, щоб вони сподобалися Баранчику Шону. Правда, вони використали цей весільний дарунок не так, як уявляв собі Сашко, сприйнявши віночки за їжу, а не за вишукані прикраси. «Але нехай, - подумав Сашко. – Вони і так красиві». Та усе виявилося не так просто. Баранчику Шону подобалися усі наречені й кожну він намагався наздогнати, аби познайомитися, але на його нещастя, сам він не подобався нікому.

- Тату, чому Баранчик Шон не подобається жодній кролиці? Він же наче спокійного характеру та ще й гарної породи…

- Можливо, вони просто ще не звикли до нього й сприймають як чужинця. Мабуть, їм потрібно ще трохи часу.

- У мене теж, на жаль, ніхто не закоханий з дівчат у школі, хоча всі уже давно до мене звикли, - сумно мовив Сашко.

Але тато усміхнувшись відповів:

- На все свій час, синку. До того ж, ти ж не можеш знати думок інших людей. Можливо, якраз зараз котрась дівчина закохано зітхає, думаючи про тебе, але ж вона не зізнається тобі, бо або соромиться або боїться, що її почуття будуть невзаємні.

Сашко трішки зашарівся, уявляючи закохані зітхання своїх однокласниць, які навперебій пропонуватимуть йому свою дружбу, а він обиратиме серед них найкращу й точно не вибере вредину Машку, яка колись йому подобалась в садочку, а потім у школі почала дражнити.

- Що ж робити? Як мені дізнатись про все те?

- На все свій час… - знову загадково відповів тато.

Минуло трохи часу й з третьої чи четвертої спроби Баранчик Шон нарешті сподобався кролицям. Якийсь час він проводив зі своїми нареченими й виглядав вельми задоволеним та щасливим, але потім тато перестав приводити кролиць до нього у гості й він засумував.

Якогось ранку Сашко снідав й, випадково глянувши у вікно, побачив Баранчика Шона, який неквапливо стрибав подвір’ям.

- Тату, а чого це кріль ходить всюди, де йому заманеться? Хіба він не був зачинений?

- Це ще що за новина? – не менше Сашка здивувався тато.

Він вийшов на подвір’я й почав ловити кроля. Та впіймати спритного втікача виявилося непростим заняттям. Сашко, як завжди, бігав хвостиком за татом по усіх кущах й разом вони ледве зловили того переляканого вуханя. Ретельно обдивившись усю загорожу, тато виявив підземний тунель, який вирив, зрозуміло, Баранчик Шон.

- Ого-го! Та тебе не Баранчиком треба було нарікати, а Кротом, - мовив тато, дивуючись глибині тунелю.

- Просто йому самотньо. Чому ти більше не пускаєш до нього кролиць? – поцікавився Сашко.

- Бо у них скоро будуть маленькі кроленята…

Ця новина дуже порадувала Сашка. Тим більше, що і чекати цієї радісної події довелося недовго. Маленьких кроликів народилось неймовірно багато й були серед них і сіренькі та чорненькі, що більше вдалися до своїх матерів, і були також гарненькі «баранчики», схожі, як дві краплі води, на свого кролячого тата.

Сашко щодня провідував їх, тримав на руках та гладив, спостерігав як вони росли. Кролики були дуже кумедні та милі й, дивлячись на них, Сашко весь час мріяв, аби якась така кумедна й мила тваринка жила безпосередньо із ним удома, а не в сараї чи на вулиці. Й з подібними проханнями Сашко постійно діставав тата та маму, поки ті не погодилися на дещо маленьке і пухнасте, яке нарешті житиме поруч із Сашком у його кімнаті…



Таяна Арт

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись