Секрет родинної шкатулки або свiт Спогадiв

Перші здогадки

 Я та Лілі пішли до мене додому.  Мої батьки поїхали до далеких родичів у інше місто, тому за те,що нашу розмову хтось може почути - ми не хвилювалися. Лілі уважно розглядала шкатулку.

-Соню подивися!- вона вказала пальцем на ледь помітну шпаринку для ключа.

- Тут дівчика прокручувала ключ?-я.

-Здається так. Думаю потрібно дивитися майбутнє цієї дівчинки-Лілі.

-Так.

- Ще... Як думаєш чого Джек став такий дивний в останній час? - Лілі.

Лілі мала рацію. Останнім часом Джек не з'являвся у школі та не відповідав на дзвінки та   с-мс. Він навіть відмінив подорож у Світ Спогадів, котра мала відбутися сьогодні. Та декілька днів тому, коли ми остаточно мали діяти самі, аби знайти "кота", він з'явився на зв'язку. На будь-яке питання наше питання він мовчав. Лише раз кинув коротке:"Були справи в іншому світі". Та від цього легше не стало.

- Я не знаю. Мене це теж трохи непокоїть... Будемо сподіватися,що твоє "чудо" не влізло в передрягу.

- Хей!

- Лілі, я серйозно. Хто як не ти знає, що по цій частині я знаюся краще ніж в дипломатії. 

Настала тиша. Знаю, я сказала це занадто прямолінійно, але це одна з версій, яку не можна оминути.

- Все буде добре. - я.

Не встигла подруга щось відповісти, коли її телефон пікнув.

- Це Джек!!! Його с-мс! - Лілі.

- Читай давай. - я.

- Каже, щоб ми через годину були в південному парку. Ми відправляємося в Світ Спогадів. І щоб не забули розповідь в спогадах.

- Південний парк... Зазвичай там менше всього людей. Не дивно, що для відправлення в інший світ він вибрав саме це місце. - я.

Ми прибігли з запасом часу - 10 хв. Джек сидів на лавці та чекав нас. "Привіт,як справи?"стандарт...

Не витримала мовчанку Лілі.

- Джек нічого не хочеш розповісти?

- Наприклад?- він

Лілі мовчки вказала рукою на шматочок бинта, який виглядав з рукава рубашки Джека. На його здивований погляд відповіла я :

- Знаєш, за стільки років, що Лілі зі мною дружить вона навчилася добре спостерігати: я все ж проблемна подружка, але сильна, тому кожного разу мені все важче,і важче вдавалося сховати рани або синяки після переговорів з... Е-ее. Не дуже хорошими людьми. А ти ще й так погано сховав бинт. Його ж видно.

- Ясно. З тобою непросто. За себе потім поясню. Зараз нам час вирушати.

Момент і ми  у "Раді Спогадів".

Розказавши про нашу першу подорож у спогадах, я перейшла до головного на даний момент.

- Ми хочемо продивитися майбутнє тієї дівчинки, якщо можливо - я

- Добре. Соню, підійди будь ласка. 

Голова ради простягнув мені руку у якій лежав дуже гарний кинджал. По краях оздоблений синіми камінчиками.

-  Джек має меч, яким зберігає два життя- своє та Лілі. Тобі ж ми віддаємо кинджал. Він може зберегти тобі життя  в будь-якому світі.

- Ого... Дякую.

А зараз ласкаво прошу у майбутнє леді Діани.

"Ось як її звати... Гарно"- я.

 Ми побачили Діану. Все було як на перемотці. Ось вона пішла до школи, через декілька років на її селище напали, ось з допомогою вогників вона захищає людей, ось діючи особи які мають владу вивозять її у в'язницю...

Ми опинилися в парку.

Все не було так важко : Джек помітив зачіпку.

Перед тим як напали на селище Діани, вона віддала шкатулку своїй 2-юрідній сестрі ( моїй пра-пра-прабабусі),а ключ заховала у якомусь лісі. Коли Джек описав місцевість, я з криком:"Я знаю де це місце!!!!!!"

- Що ж. Тоді нам туди. Завтра йдемо. І не забудь кинджал. О-оо... І ще. Лілі, можу я попросити тебе перев'язати мені рану на руці? - Джек

- Так. Вона не проти. Але я чекаю тебе. Ти ж мала в мене залишитися на ніч. Пам'ятаєш? - я

Отримавши стусана по голові від Лілі і її коротке:"Пам'ятаю", ми розійшлися.

Через дві години Лілі повернулася. Ми полягали спати. Але якось важко було на душі.... Немов щось погане мало статися. Та я старалася не звертати на це уваги.

Ранок. Ми почали збиратися. Знаєте це прислів'я "не буди лихо- поки воно тихо". Ймовірно ми грубо нарушили це правило.....

 



Purple dreams

Відредаговано: 27.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись