Серце у полоні або світлина всього життя

3. Він подобається мені

Я, заспокоївшись, повернулась в зал за столик. Відчувала, що танцювати вже не має сил, як би я цього не хотіла. На щастя, ніхто мене не "не гриз" зайвими запитаннями. Я хотіла пережити цей день, а всі проблеми залишити на завтра. Саша підсів до мене, випивши води.

- Ну, як ти? Тримаєшся?

- А є вибір? Головне завдання виконане, а далі лиш зі всім цирком розібратись. 

-А тебе не хвилює, що думають всі про наш поцілонок?- Тихо запитав Саша.

-Та я намагаюсь про це зараз не думати.

- Не думаєш? Он воно що?- З якимось обуренням відгукнувсь Саша, і хвилю помовчавши, швидко попрямував до барної стійки. Я не зрозуміла, що це в нього була за реакція і спостерігала за ним. Та Сашко просто щось собі замовив і сидів, про щось теревенивши з барменом, коли до нього підійшла висока, вулькарно одягнута дівчина, очевидно, що "вгашена" та почала щось говорити до Сашка, лукаво усміхаючись. Звичайна фіфа, що хоче підчепити хлопця. Сам Саша подивився на ню з відразою, та чомусь озирнувшись і запримітивши, що я спостерігаю за ним, у відповідь дівчиську посміхнувся і потягнув її в центр тансполу, міцно охопивши за талію.

Мені від цієї картини по тілу пробіг струм. Я не могла дивитись, як Саша притуляє цю прости... гм... до себе, а та хихоче від кожного його слова. І це зараз, нещодавно після того, як ми з ним цілувались!

Мене охопила небачена образа за вчинок Сашка і на очі мені почали набігати сльози. Я миттю розшукала вихід по коридору та вибігла назовні. Нічна прохолода вкрила моє тіло сиротами та цим нічим не допомогла. Посеред горла мені виступив камінь і я почала ридати. Мене охопила заздрість чи то що?! По щоках текли сльози, руками я охопила живіт і так стояла посерез чужих машин під клубом.

Через мить я почула чиїсь швидкі кроки, тож швидко змахнула рукою сліди від сліз. Це до мене підбіг Саша.

- Чому залишив свою даму?- Дорікнула я тремтячим голосом.

- Яка в біса "дама"? Чому ти зникла? Ти, що плачеш?!

- Вибач, а яка в мене повинна бути реакція, коли я бачу, що за декілька хвилин після нашого поцілунку, ти обіймаєшся з якоюсь шльондрою?!- Випалила я зі злості, адже вже не мала сил.

- Тобто вина в мені? І це каже дівчина, що на нашу близькість, той поцілунок, навіть, якщо це спір, каже, що це цирк?!- Високим тоном кинув Саша.

-Тому, що ця гра мені вже в печінках сидить, мені набридло щось приховувати. Я хочу у всьому розібратись! Хочу, щоб все було по справжньому!

-Та, хіба я не хочу? Бейбі, та в кожній нашій пригоді мене розривало бажання тебе зацілувати, ти це знаєш, та я стримувався, аби не наробити дурниць. І розігрував тебе, хотів, щоб ти розібралась зі своїми почуттями, не розуміючи, що в мене наростали власні! - Вигукнув він. Я дивилася на нього з відкритим ротом, розуміючи, що це якесь зізнання, якого я давно чекала. Саме цих слів я чекала. Саша підійшов до мене і охопив руками лице, витираючи сліди від сліз.

- Бейбі, та я розізлити тебе хотів. Не плач. Я повний бовдур.

- А я повна дурепа...-  Схлипнула я. Саша поцілував мене. Я пригорнулась до нього і в цю мить мені стало краще.

- Я хотів тобі зробити подарунок,- Продовжив Саша,- пам'ятаєш, я обіцяв тобі сюрприз?- Я кивнула головою.- Але він не тут, удома. Поїдемо зараз і заодно поговоримо?- Я  ще раз просто кивнула. На душі мені стало легше. Я погодилась із Сашком та вирішила усіх попередити, що ми повертаємось додому. Всі інші вирішили також поїхати з нами, адже пригод на сьогодні вже вистачило. Тож ми разом приїхали додому. Повернулись опівночі. Доки всі підіймались по сходах до кімнат, ми зі Сашою плентались позаду, аби не привертати до себе уваги. Саша привів мене до своєї кімнати, там я опинилася вперше, та великої різниці між моєю і його спальнею я не помітила. От лише в нього по усій стіні були фотошпалери - блакитне небо зі сонцем на горизонті та чайками у польоті. Навіть у напівтемряві я запримітила цю красу.

Ми попрямували на терасу. Я сіла на крісло-гойдалку, закутавшись пледом, що лежав там. Саша сів на крісло поруч мене. А зірки все світили й світили.

- Власне, ти думаєш: "І де сюрприз" -Розпочав Саша. Я усміхнено похитала головою в знак заперечення.- Я мабуть розпочну з початку. Пам'ятаєш, як я перестрибнув до тебе на налкон? Річ в тому, що я робив це не просто так. Я прошу тебе не ображатись, але мене рятували ті моменти, коли ти приймала душ.

- Всенсі?- Не одразу зрозуміла я.- Ти, що, пробирався у мою кімнату?!- Вигукнула я.

- Тихіше, бо нас почують. Так, я пробрався до тебе в спальню, але виключно для того, щоб знайти якісь підказки, аби вигадати тобі подарунок. Я побачив на столі твій записник і...

- Записник?! Ти хоча б нічого там не читав?!- Обурилась я, адже там були усі мої записи.

- Ні, не хвилюйся, я тільки дійшов до першої сторінки та бачив твій малюнок. Він був дуже доречний у моїй ситуації. Отже...- Саша, піднявшись та зайшовши в кімнату, за мить вийшов звідти з гітарою. Я пригадала, що на малюнку я зобразила гітару, на якій давно хотіла спробувати зіграти. 

- Маю надію, що не прогадав.- Мовив він, сівши біля мене. Я була невимовно рада такому сюрпризу.- Я, чесно кажучи, сам ніколи не пробував, думаю буде цікаво.

Його рука ковзнула по струнах. Мелодія пішла така, що моє тіло немов хвилею струму пронесло.

- Ого! Який голосний звук.- Відповів Саша. Він був не менш зворушений за мене. Далі він намагався створити якусь мелодію, хоча в нього на початку це не дуже виходило. Виглядало це весело і нарешті Саша дав спробувати зіграти мені. Результат був такий же, як і в Сашка. Проте сам процес дуже розважає і зближує. Це я зрозуміла миттєво. Ми розмовляли, сміялись, грали. 

-Ти знаєш, я подумав...- Мовив Саша, пильно дивившись на мене.- Ти казала, що тобі набридло соромитись, ти хочеш змін.

- А, ти хіба ні?- Тихо запитала я. Його зелені очі блистіли мені, ніби в знак згоди.

- Так, тому, можливо, буде краже з моєї сторони, якщо я запропоную...-Він зробив важкий подих і, узявши мою руку у свої долоні, рішучіше мовив,- Юліанно, будеш моєю дівчиною?



Інна Роксан

Відредаговано: 01.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись