Серце в подарунок

Розділ 18.

 - Зоє, сонце моє. Чому ми раніше не познайомилися? Як я міг бути так далеко від тебе? - шепотів Антон одночасно покриваючи поцілунками мою шию. 

 -  Благаю, не роби цього. Антон, прошу заради Олі. Ти не можеш так вчинити з нею, вона ж кохає тебе, -  гарячі сльози котилися по моїх щоках,  а тіло пройняв холод. 

 -  Я не кохаю її. Зоє, моє серце належить тобі. З першої нашої зустрічі. Мені була нестерпна одна думка, що ти будеш з іншим. Будеш не моя... - хлопець погладжував мої стегна, притискаючись до мене тісніше. А його губи перемістилися до моїх грудей, які він  цілував злегка покусуючи. Я лише тихо схлипувала. Мені неймовірно соромно перед Олею. Як я буду дивитися їй в очі після цього? 

 -  Антон... Зупинися... Я не та дівчина, яка тобі потрібна. Я не просто так порвала з Сашею. Я хвора. Смертельно хвора, -  може, хоч ці слова повернуть його з небес на землю. Схоже вийшло, Антон підняв на мене повний здивування погляд. Він підвівся на руки, нахилив голову і накрив мої губи поцілунком. 

 -  Що це означає? Кохана, що з тобою? - з тривогою в голосі запитав хлопець. Антон розглядав моє обличчя, ніжно торкаючись рукою до мого волосся, -  Зоє... 

 -  В мене хворе серце, Антон. Ще з народження. З кожним роком моя хвороба все більше прогресує. Я не знаю скільки мені залишилося. Тому, я пішла від Саші... Не хочу, щоб він був нещасним. І тобі стосунки зі мною щастя не принесуть. В тебе є Оля. У вас все було добре, поки вона не вирішила нас познайомити. Антон не роби їй боляче. Оля дуже добра, чуйна і ніжна. Вона для мене наче сестра. 

Антон сів на ліжку, а потім підняв мене на руки і посадив собі на коліна. Він обняв мене притулившись колючою щокою до моїх грудей. А потім його рука лягла туди де знаходиться область серця. Від того дотику я здригнулася. Через мене наче блискавка пройшла. Хотілося, щоб він скоріше забрав руку, але вона неначе приклеїлася до мене. 

 -  Все настільки серйозно? - запитав Антон, цілуючи мене вище грудей. 

 -  Так. Антон, я нікому не зможу стати дружиною, народити дитину... Я лише існую. Прошу не ламай стосунки з Олею. Ви можете бути такими щасливими. Відпусти мене, -  переборовши страх я доторкнулася до його щоки. 

 -  Ні, - Антон підняв голову і доторкнувся до своїм чолом до мого, -  Зоє, я буду тільки з тобою. 

 -  Я кохаю Сашу. Те, що я не з ним не означає, що мої почуття зникли. Вони й досі живуть в мені. 

 -  Зоє, а що мені робити з моїм коханням? - з гіркотою в голосі запитав Антон, - Ці всі дні я жив лишень однією надією, щоб побачити тебе. Я навіть ресторан вирішив відкрити у Львові, щоб мати можливість бути поруч з тобою і зрідка бачити. Ні, маленька, я так просто не залишу тебе в спокої, - його руки стиснули мою талію, -  Сонце, я заберу тебе звідси, і ніхто не відбере тебе в мене ні Саша, ні твій друг Ден. 

 -  Я не можу бути з тобою. Зрозумій, моє серце належить іншому... 

Я хотіла встати, та Антон не дозволив міцно тримаючи мої зап'ястя. Він дивився на мене так, ніби я перед ним сильно завинила.  

 - Не кажи так, Зоє. Ти ж мене зовсім не знаєш. І я впевнений, що через деякий час, ти б мене покохала... - Антон похилив голову і підніс мої руки до губ. 

 -  Чому б тобі просто не бути щасливим із Олею? - я глянула в його темні карі очі. 

 -  Все просто. Я кохаю прекрасну, зеленооку дівчину. Я віддав їй серце як тільки вперше побачив. 

 -  Облиш все це, нам не бути разом. Повертайся до Олі, - я хотіла встати, але Антон знову усадив мене на коліна. 

 -  Не відпущу, - прошепотів мені на вухо хлопець, - Зоє тобі доведеться звикати до моєї присутності у твоєму житті. Я негайно порву з Олею. 

Гнів полум'ям охопив все моє нутро. Як він сміє!? Оля на таке заслуговує! Антон не може розбити серце, Оля цього не переживе, вона кохає його... Зібравши свої останні сили я різко відскочила від Антона. Схопивши свою сукню і аби як натягнувши її на себе я кинулася до дверей. Добре, що Антон залишив ключ на комоді біля дверей і не довелося витрачати час на пошуки. Тремтячими руками я відкрила двері і помчала по коридору до виходу. 

Вибігши на стоянку біля клубу я озирнулася чи не побіг за мною Антон і побачивши, що навколо ні душі полегшено зітхнула. Раптом різкий біль за грудиною ніби гострий ніж проштрикнув мене наскрізь. А це вже щось новеньке! Раніше біль не віддавав у спину, а тут ліву частину мене ніби паралізувало. Вдих, видих здається стало легше. Я заплющила очі. Спробую хоч на мить відключити свідомість, бо здається від надлишку емоцій мене розірве на шматки. Тільки перевівши дух, за своєю спиною почула голос Антона. 

 -  Зоє, навіщо ти втекла від мене? - запитав хлопець простягаючи до мене руки. 

 -  Не торкайся до мене, - відсахнулася я. 

 -  Я хочу і буду торкатися до тебе, і не тільки торкатися! - розлючено кричав Антон. 

Озирнувшись назад я побачила жовте таксі, яке наближалося в мою сторону. Я махнула рукою, щоб зупинити машину, і коли таксист підїхав ближче я кинулася до дверцят. 

 -   Зоє стій! -  його протяжний крик змусив мене здригнутися. В дзеркалі заднього виду я побачила, що Антон біжить за машиною. Водій натиснув на газ і через кілька секунд ми зникли в непроглядній темряві нічного міста. 

Діставшись додому я тихенько відчинила двері, щоб бабуся з дідусем не почули, мені не хотілося їх будити. Я навшпиньках прокралася в свою кімнату, зняла з себе сукню, змила макіяж. Нарешті вдягнувши піжаму і закутавшись в ковдру я впала в справжнє забуття. 

***

Навіть не знаю, як довго я спала. Схоже цілу вічність. Так і є... Глянувши на годинник я жахнулася - одинадцята година ранку! Вскочивши з ліжка я побігла у ванну. Швидко прийнявши душ та вдягнувшись я пішла на кухню де дідусь та бабуся неспішно попивали чай. Дідусь побачивши мене не зміг стримати посмішку. 

  -  Доброго ранку, сонько! Бачу ти вчора добре погуляла! 

 -  Ой вибачте... Я вночі вас разбудила? - запитала я, а моє обличчя залилося фарбою. 



Mila L

Відредаговано: 25.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись