Серед моря безнадій

16

Леонід сидів в машині, заплющивши очі, і барабанив пальцями по керму. За вікном накрапав дощ, стікаючи по глянцевій поверхні вікон, пориви вітру зривали з тонких гілок дерев останнє, сухе вже, листя, і воно з м’яким шурхотом розліталось повітрям, гублячись десь у височині серед безмежної сіро-білої глибини неба.

Ніяк не міг змусити себе повернути ключ і завести двигун. Не міг навіть поворухнутись, підняти голови. Який же він втомлений, як хочеться просто лягти і не думати ні про що. Скроні пульсували нестерпним пекучим болем.

 Тоді, в Нью-Йорку, коли тільки стояв в аеропорту, чекаючи на свій рейс, такий самовпевнений, сповнений сарказму, навіть не міг припустити, що все складеться саме так. Навіть не думав тоді, що за такий короткий час можна так виснажитись, ніби вигоріти зсередини. Майбутнє здавалось таким безхмарним, майже щасливим, наповненим вишуканим блиском, розкішшю, славою і величчю. Він відчував себе на вершині світу тоді, а зараз здавалось, що летить у прірву. І як не намагався зупинитись, так і не вдавалось.

Сьогодні він хотів просто відпочити, закритись від усіх темними важкими шторами, вимкнути мобільний і свердлити очима стелю, поки та не почне розпливатись, несучи його десь далеко, подалі від усього цього абсурдного життя з усіма його реаліями. Та не вийшло. Десь о дванадцятій зателефонував батько, і Леонід, борючись з бажанням викинути пристрій прямісінько з вікна, таки підняв слухавку. Батько, навіть не привітавшись, одразу почав роздавати накази у звичній для нього манері. Щось говорив про вечерю сьогодні, про те, що Леонід зобов’язаний там бути. І чим довше тривав цей монолог, тим ясніше чоловік починав розуміти, хто ж є організатором цієї прекрасної ідеї. Почувши ім’я старшої медсестри, а потім ще й її діда та батька, впевнився в тому остаточно.  У будь-якому разі, Христина обрала найдієвіший спосіб впливу на нього, звернувшись до його батька. 

І хоча йому була абсолютно ненависною ідея провести цей вечір, який неминуче грозив обернутись черговим святом лицемірства, зі своєю так званою сім’єю; та іти проти мовчазної погрози батька, яка вчувалась в кожному слові, він чомусь не міг. І як би не ненавидів себе за це, всередині все ще був той маленький хлопчик, який задихався від холодної руки в себе на шиї і благав зупинитись. Надто дорого коштувало іти проти такої людини, якою був його батько.

«Христина – чудова дівчина і дуже вигідна партія для нас. Ти знаєш хто її батько. І ми б звичайно дуже хотіли мати зв’язки з такою шанованою людиною. Тому зроби правильний вибір. І не зганьби мене» ‒ отак прямо, не даючи жодного вибору, жодного слова. Тут ніколи не думали про нього, не питали його думки. Батькові накази не обговорювались, і Леонід запам’ятав це надто добре. Тільки десь всередині тисло в грудях, заважаючи дихати, і летіли червоні, багряні іскри, осідаючи в самому серці, пропалюючи його наскрізь.

Зрештою стиснув кермо так, що побіліли пальці і якось приречено повернув ключ. Стоячи в довжелезному корку, раптом подумав про те, щоб прямо зараз розвернути машину і поїхати геть. Загубитись серед ліній мокрого асфальту, розтанути разом з розсипом ліхтарів вдалині і ніколи не повертатись назад. Та позаду почувся гучний сигнал, змушуючи його їхати далі. Туди, де нічого ніколи не було його.

Вийшовши з автомобіля, важко зітхнув і перевів погляд вгору, де світили мільйони зірок, туди, де обертались планети, де було тихо, так заспокійливо тихо. Та тут була тільки холодна поверхня дверей під долонею і гіркота в роті.

У домі чувся веселий сміх, хтось щось захоплено розказував, стукав тонким мелодійним дзвоном посуд. У коридор вибігла Христина, і, радісно сплеснувши в долоні, побігла до нього. Леонід якось зовсім рефлекторно відсахнувся, ледь не збивши порцелянову вазу, яка стояла позаду, та дівчина цього не помітила.

‒ Леоніде! Яке щастя, що ви прийшли. Давайте, я допоможу вам, – потягнулась за його пальтом, та він махнув рукою, швидко зачепивши пальто на різьблений гачок біля дверей. Христина раптом схопила його за передпліччя та поволокла за собою до вітальні. Нестерпно солодкий запах її парфуму вдарив в голову, викликаючи запаморочення. Здавалось, вона вилила його на себе прямо з пляшки. Леоніду раптом стало погано, до горла підступила нудота, а на скронях виступили краплі поту. Тут було якось надто спекотно, душно, не вистачало повітря. З яким задоволенням, він би вибіг зараз на вулицю, вдихаючи прохолодний запах дощу, і відчуваючи краплі на своїй шкірі.

У вітальні вже сиділи його батьки, а також батьки Христини та ще декілька гостей, які все намагались привернути увагу відомого адвоката, говорячи всілякі нісенітниці. Як тільки він зайшов, всі погляди звернулись до нього, ніби чекаючи чогось. Та Леонід спромігся тільки привітатись і втомлено опуститись на м’яке крісло десь біля стіни.

Батько незадоволено глянув на нього, поглядом вказуючи на свого шанованого гостя, але Леонід навіть не поворухнувся. Вже настільки виснажив себе своїми думками, страхами, переживаннями, що тепер раптом стало зовсім байдуже. Та адвокат уже і сам звернув на нього увагу:

‒ Приємно бачити тебе, Леоніде. Чув я про твої досягнення і мушу визнати, що ти став досить успішним, – маленькі очі бігали по його обличчю, а скрипучий голос неприємно різав вуха. ‒ Ти обрав правильну професію: шановану,  престижну. В Америці напевно добре платять, правда? – в його тоні не було ні найменшої цікавості, ні щирості, тільки якесь погано приховане зухвальство та скептицизм, ніби він оцінював людину, яка сиділа перед ним, намагаючись при цьому ще й торгуватись. – Ну, що скажеш? Щось ти надто мовчазний. Чи то всі лікарі такі? Чи тільки ти такий особливий? – тепер він майже відкрито знущався, тішачись своєю  дотепністю і величчю. Мати з батьком дивились на Леоніда з обуренням, ніби запитуючи, як він посмів так ганьбити їхню сім’ю. А йому було байдуже майже до сліз, до гіркого сміху. Відчував  себе таким безнадійно чужим серед цієї розкішної кімнати, оточений цими штучними людьми. І раптом майнула думка, що віддав би усе на світі, щоб побачити хоч щось справжнє. Загорілась маленьким яскравим вогником та практично одразу згасла, розбившись об тонкий верескливий голос.



Діана Z

Відредаговано: 21.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись