Щасливий білет

Глава 18

Мадлена

- Чому я не маю ображатися на них? - незадоволено питався Владик.
- Бо вони тепер твої батьки та люблять тебе. А у мене є тітка Маша. Я її не зможу залишити. Я їй серце розіб’ю. Тому я б і так відмовилася.
- Ти що не хочеш жити зі мною і моїми батьками?
- Хочу, але і свою маму я не хочу залишати саму. Тим більше ви скоро переїжджаєте.
- Я тебе розумію. — важко видихнув Влад. - Просто я буду дуже сумувати за тобою і тіткою Машою.
- А ми за тобою. Та ми завжди будемо здвоюватися і час від часу бачитися, а коли мені виповниться вісімнадцять я обов’язково приїду у гості.
- Обіцяєш? - у нього було стільки надії на мої слова, але і я йому не брехала.
- Обіцяю. Чесне слово.

Я посміхнулася, бо дальше ми дуже довго говорили та мріяли про наше доросле життя. Ми будували плани у яких ми щасливі, маємо кохану людину з якою створимо сім’ю, улюблену роботу, багато солодощів та морозива і ніяких проблем та ворогів...
У ресторанчику сьогодні мав бути бенкет на тридцять людей. Тому на кухні й у залі була запара. Всі бігали, кудись спішили, страви готувалися. Навіть я на кухні сьогодні працювала пліч опліч із Тарасом.
Хоч я і була начальником, але любила допомагати своєму персоналу, чи то на кухні, чи то на залі офіціанткою. Я не встидалася такої робити, а навпаки — вона приносила мені задоволення. Так я відчувала себе потрібною комусь.
Але окрім роботи я потрібна була Бобові. Принаймні я на це надіялася.
Мій ресторанчик працює до 23:00, але так, як сьогодні святкування дня народження, то ми працювали на годину довше. Тоді почалося прибирання, миття посуду й у кінцевому результаті я піднялася до себе на поверх о другій годині. Я себе заставила прийняти душ і як тільки моя голова опинилася на подушці я заснула міцним сном.
Я проснулася та глянула на дисплей телефону. На ньому висвічувалася 6:16 ранку. Сьогодні я планувала зустрітися із Бобом, тому перекрутившись на бік я знову ж таки заснула.
Другий раз я пробудилася від телефонного дзвінка. Це був дзвінок на рахунок замовлення на кухню.
Зі словами "Чого їм так швидко не спиться" я підняла слухавку.
Уточнивши своє замовлення я вибралася із ліжка і направилася у душ. Потрібно було помити голову, а то волосся все пахне їжею. Вчора я не знайшла у собі сил зробити це.
Я стояла в одному рушнику у ванній кімнаті перед дзеркалом і вдивлялася на своє відображення у ньому.
На мене дивилася досить приємна молода дівчина з очима різного кольору та русявим волосся, яке починало відростати й було видно руді корені.
Сьогодні я вирішила відвідати перукарню, щоб поновити русявий колір і сховати свій природній. Я надіялася, що настане такий час, коли я зможу бути зі своїм натуральним кольором волосся, та без контактних лінз, але так, як цей час не настав, то я дістала із коробки лінзи та наділа їх. Посушила волосся, зробила легкий макіяж та одягнула легеньке плаття білого кольору.
-Привіт, Артеме, — звернулася я до бармена, — зроби мені каву, будь ласка.
- Добре Лін. Тобі як завжди?
- Так.
Поки готувалася моя кава я пройшлася поглядом по ресторанчику і мої очі зачепилися за чоловіка із камерою у руках, яка була направлена на мене.
Я не встигла зрозуміти, що відбувається, як мої ноги понесли мене до того фотографа. Я мала чіткий намір дізнатися, що він тут робить та що саме фотографує. Дуже підступно він робив свої фото та поводив також.
- Доброго дня. Попозувати вам? - вирвалося із моїх уст, як тільки відкрилися двері на вулицю.
- Доброго дня. Ви дуже красиво виглядаєте. - хлопець почав усміхатися мені. - Вибачте, що так фотографую, просто ви дійсно дуже красива.
- Навіщо вам мої фото? - дуже дивний хлопець!
- Я турист роз'яснив він, але з цього словосполучення я нічого не зрозуміла.
- І що це міняє? - я прискіпливо глянула на нього.
- Я люблю фотографувати те, що мені до вподоби. Не задумуючись чи то люди, чи природа, чи ще щось. Тому вибачайте, якщо вас налякав цим, — його відповідь мене цілком влаштувала і я зі спокійною душею пішла пити свою каву.
До обіду я провела час за різними справами та на кухні помагала нашому другому шеф-кухаря. Тарасові було доволі важко працювати так багато часу і я найняла ще одну людину на підміну хлопцеві. Я прекрасно розуміла, що у нього практично не вистачає часу на свою сім’ю.
Другий шеф-кухар був старшим і дуже дружнім. Зі мною так точно. Але у нас не була таких тісних стосунків, як із Тарасом.
Після обіду я вирішила піти до перукарні, але перед тим планувала зайти та залишити записку для Боба.
"Привіт, Бобе. Сьогодні я б хотіла зустрітися. Не знаю чи прочитаєш моє послання, але я буду тебе чекати на пірсі перед заходом сонця. Антоніна."
Я склала записку та пішла у сторону перукарні. Мої думки були зосереджені на майбутній зустрічі, якщо вона, звісно ж, відбудеться.
- Доброго дня Мадлен Андріївно.
- Доброго дня Тетяно. Я на фарбування, але без запису. Будете мати час?
- Звісно. Присідайте на звичне для вас місце. Я зараз підійду.
У цій перукарні я постійна клієнтка, а Тетяна мій майстер. У неї золоті руки.
- Доброго дня вам. Я б хотіла покрасити волосся. - звернулася я до дівчини, яка сиділа за високим столиком.
- Так звісно. Присідайте на крісло біля вікна. Зараз до вас підійдуть.
Тоді я була ще юною і не такою сміливою, як тепер. До мене підійшла дівчина приблизно мого віку із приємною зовнішністю. У нас зав’язався діловий діалог та коли вона дізналася про те, що я хочу покраситися, одразу ж поцікавилася у мене:
- Не жаль вам фарбувати таке красиве волосся.
- Ні — награно посміхнулася я і дівчина та вона приступила до роботи, а я спостерігала, як моє руде волосся стає русявого кольору. Мені було надзвичайно жаль його зіпсувати цими фарбами, але виходу у мене не було!



Міка Стів

Відредаговано: 24.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись