-Санкції, санкції. Як же мені набридла вся ця ситуація. - Євген підняв чашку свіжозвареної кави з підносу, що принесла довгонога вишколеною секретарка, та знову поставив її на місце, так і не спробувавши ароматний напій - І чого вони так завелись? Каву нормальну і ту по блату діставати приходиться. Сир дипломати возять у валізах! Як у старі часи!
- А мені як набридла. – промовив його сивий співбесідник, віддаючи дань закордонному сиру на фарфоровій таці, який в крамниця у вільному продажу вже практично не з’являвся. - Моє прізвище стоїть в списках осіб, що потрапили під ці санкції. Не поясниш же їм там, що в цій країні вибору, на чийому боці бути, просто немає.
- Та чому ж немає? Є. – хмикнув іронічно Євген.
- Не перспективний. Обрав не ту сторону і через деякий час знаходять твій холодний труп біля дороги. Особливо помітним дістається сумнівна почесть валятись біля дороги під стінами головної будівлі країни. Хоча, різниці особливої нема. В кращому випадку ти отримуєш пишне урочисте поховання, в гіршому – тебе взагалі ніхто і ніколи не знайде.
-Та годі тобі. Це не єдиний варіант. Є ще показові судові процеси. Років двадцять за гратами за якимось безглуздим звинуваченням, - невесело кивнув його співрозмовник.
- А, так. Ще одна райдужна перспектива, цілком в дусі нашої країни…
- То ти ще не відмовився від своєї думки виїхати? – змінив тему Євген. Шахіст і справді відійшов від справ, намагаючись жодним чином не торкатись військової компанії, що було дивно. Бабки на всьому цьому відмивались не просто великі, а неймовірно великі. - Кажуть Перший зараз особливо нервово реагує на тих, хто хоче виїхати. Кричить, що ніхто не має права сумніватись в правильності його рішеннях.
-Так, так, я знаю. Хоча, мені здається, йому вже давно глибоко байдуже до чиєїсь думки чи долі. Він свою підтримку 86% населення намалював і спить спокійно. А який апарат працює над його іміджем…
- То ти таки не передумав? - Не дав відвести себе від теми Євген.
- Ні. Саме час накивати п’ятами, доки ця пастка не захлопнулась остаточно. Просто країну прийдеться іншу обирати.
- Але ж з військовою кампанією поки все нормально, не дивлячись на твої похмурі прогнози.
- Нормально? Ти теж телевізора передивився? Та ти бачив з якою швидкістю гола і боса армія сусідів вдяглась і озброїлась стараннями волонтерів? Волонтерів, Євген! Ти уявляєш таке у нас? Щоб у нас люди скидувались, купували за власний кошт та везли під кулями солдатам їжу, одяг, екіпіровку, машини? Щоб начхавши на генералів виходили напряму на командирів підрозділів?
- І на скільки це допомогло? Ти перебільшуєш. Наші вже відгризли непоганий кусень і непогано його тримають, навіть намагаються щось там вимагати з нашого подання.
- Женя, чи тобі не знати, що вони планували захопити в перші три місяці пів країни. Пів країни, а не два нещасних шматка двох областей. Відчуй різницю!
- Ну провалився план Барбаросса, ну намалюємо інший. Чого тільки наші бовдури не просерали. - знизав плечима Євген.
- А угода?
- А що угода?
- Оплати за угодою йдуть кожен день і не дай Бог, хоча його згадувати в даному випадку точно недоречно, оплати за якоїсь причини затримаються, чи припиняться. В хід підуть зовсім інші ресурси.
-Які наприклад?
- Наші, Женя. Наші. І я хочу помилятись, та здається проблеми вже почались. Взяти хоч твою Тетяну.
- От тільки не потрібно змішувати угоду Першого і звичайне ДТП. – відмахнувся з досадою Євген.
- Звичайне ДТП?
- Звичайно!
- І нічого дивного?
- А що може бути дивного в дорожній пригоді?
- Тобі видніше.- миролюбиво погодився Шахіст, помітивши як сіпнулось обличчя Євгена. – Та я б на твоєму місці остерігся. Ти занадто близький до Першого і всієї цієї каші. Можеш потрапити під роздачу в перших рядах.
- Ми всі під роздачу вже потрапили, ті ж санкції тому приклад. Навіть ти, що відпетляв в бік з самого початку. Гірше вже не буде. Ти занадто песимістичний.
- Санкції - то квіточки. Я б на твоєму місці боявся «роздачі слонів» від кредитора, якому будь-які папірці та вагомі аргументи до лампочки.
- О…- Євген досадливо закотив очі. З деяких пір спілкування з Шахістом трохи дратувало, не дивлячись на весь авторитет старого в його очах.
- Можливо ти і правий. Час покаже… Я зі своїм старечим песимізмом залишаю цю країну нахабних хапуг, неляканих ідіотів та безхребетних рабів, а ти і далі можеш вірити і його незгасиму зірку.
- Он як заговорив про Батьківщину...
- Я тебе прошу. – скривився Шахіст, як від зубного болю – Що мені дала ця Батьківщина? Дитинство в дитячому будинку? Голодну юність повну лише гучних лозунгів? Два строки за намагання відкрити власний бізнес? Шрам, як вдячність за боротьбу з бандитизмом? Це не батьківщина, це - зла мачуха. Інші країни до непотребу краще ставляться, ніж наша до власного населення. Навіть не до нормального, до інтелігентного, освіченого населення, до людей, які вміють думати. Це зграї – кинув кістку і спостерігай, як рвуть одне одному горлянки, а ось з тими, що з якихось причин не побіг за подачкою, окрема розмова. Їх всіх на олівець, а краще одразу на відстріл, як скажених собак, щоб не заважали систему налагоджувати.