Глава 5

— Привіт, Юль… Стоп, стоп, стоп, не потрібно так волати! —  Сергій відніс телефон він вуха, щоб не оглухнути від співрозмовниці, яка ледь не переходила на ультразвук, і вже відверто шкодуючи, що встиг зарядити у лікарні той чортів гаджет. —  Ні, я звичайно вірю, що ти переживала, та не настільки ж! Не прикидайся юною істеричкою. І я не повірю, і тобі не пасує. Ну, вибач не було часу подзвонити. Так, чорт забирай, на війні! Ні, не гуляю. Ні, грець з тобою, строєм ходжу! Так, з молодою і гарною. Та не сплю я з нею!  А щоб тебе… Передзвони коли заспокоїшся! — Сергій вимкнув телефон, зупинися, зробив глибокий вдих та пішов наздоганяти Лану, що відверто посміювалась. Половину розмови вона точно чула —  дякувати неочікувано гарному зв’язку та гучному динаміку.

— Важке життя героя-коханця? — іронічно хмикнула дівчина, тряхнувши рудою чуприною, варто було Сергію з нею порівнятись.

— Не те слово!

— Що ж таке?

— Так ревнує! На рівному місці!

— Дружина?

— Не дай Боже! Подруга.

— І що ж її так розлютило?

— Ти!

— Я? —  Лана здивовано кліпнула оченятами, —  Я ж її в очі не бачила.

— Зате мої хлопці тебе бачили і детально Юлі зобразили. Мабуть, не скупились на епітети, добрі люди.

— Ем… Так може мені з нею поспілкуватись? Заспокоїти, сказати, що я на тебе, так би мовити, не претендую.

— А може претендуєш? — Сергій хитро посміхнувся, явно натякаючи, що дуже відбиватись не буде.

— Ні, я не спеціалізуюсь по поділу чоловіків, — весело розсміялась Лана.

— Шкода… А… —  телефон почав знову дзвонити, відволікаючи чоловіка, —  Чорт…—  Сергій знову дістав дрібний винахід цивілізації, що його вже відверто дратував.

—  Ну? Заспокоїлась? Це добре. Ти де? Да-а? О, як. Заради мене приїхала кажеш? Хм… Я, щоправда трішки не там… Так, я теж скучив. Ні, не знущаюсь. І не іронізую… А-а-а, Юля, хто там тебе перетворив на драконицю? А як це називається? Ти вже визначься, ти мене рада чути, чи  яришся, що я не поряд? І те, і те? Чудово. Ні, свої переміщення я тобі поки що повідомити не можу. Ні. Ні, поки що не знаю. Та не влаштував я тут собі медовий місяць Тут просто умови непідходящі!! Ні! Ні! А-а-а… Все, дзвони пізніше, а то я зараз тут собі всі ноги переламаю... Ні, не при акробатиці у ліжку! Та я нормальне ліжко вже не пам’ятаю коли останній раз бачив! — Сергій знову вимкнув телефон і закотив очі. —  Жінки… Як же з вами важко…

—  Не легше аніж з вами.

—  Та нічого подібного! От що з нами складного? Ми ж відкриті і всі бажання озвучуємо без недомовок. А ви? Сказала одне, подумала друге, зробила взагалі третє, а образилась на четверте! От як можна радіти, що я живий і обіцяти придушити власними руками за те, що я знаходжусь поряд з іншою жінкою? Де логіка?

— Та цілком все логічно, —  розсміялась Лана.

— Застрелитись…

Деякий час Лана з Сергієм йшли мовчки.

— А яка вона? —  запитала Лана, виходячи на чергову неорану ділянку степу вкриту високими, але місцями випаленими травами.

— Хто? — нерозуміюче спитав Сергій, крізь зуби криючи триповерховою лайкою чергові чигирі.

— Ця Юля.

— Гарна. Білявка. Довгонога, все при ній. Ефектна, розумна, але, як, на жаль, не одразу з’ясувалось, стерво.

— Чому ж тоді вона так переживає?

— А грець її зна. Ти теж не колобок зубастий. Та і хлопці, певно, такого порозказували знаходячись під враженням… От не могли промовчати?

—  Може вона переконливо питала, переживала.

—  О, так! Ця, при бажанні може, укатати кого завгодно.

— Так заспокой її.

— Я намагався, якщо ти не помітила! Та вона вбила собі в голову, що я тут прогулююсь з симпатичною дівчиною і не дзвонив їй лише через забудькуватість.

—  А чому ти їй не дзвонив?

— Та я забув! Елементарно забув! І заряд телефону здох. Та і взагалі, якось не до неї було…

—  А вона не забула. Вона переживала. Її можна зрозуміти.

—  А мене? Я тут наче купу народу врятувати намагаюсь!

— Угу, щоправда при цьому ще й на мене задумливо поглядаєш…

— А що ж просто так, без цікавості ходити поряд.

— От! Ось тому вона й нервує. Здогадується, що ти здатен на зраду.

— Та яка ще зрада? Я їй нічого не обіцяв. Ми просто гарно провели час. Я обіцяв дзвонити, а не дотримуватись целібату!

— Чоловіки… — тепер вже закотила очі Лана, щоправда відверто посміюючись

§§§

 Кордон і справді виявився лише лінією на карті, і початок тієї лінії на узбережжі Сергію прийшлось шукати за координатами та орієнтуючись на гуркіт артилерії, що стріляла з-за кордону.

— Гарна сусідня країна… Добра… Братська допомога просто вражає своїм милосердям та турботою, — невдоволено коментував той звуковий супровід  Сергій.