Сила життя

Глава 5

-Привіт, Юль… Стоп, стоп, стоп, не потрібно так волати! – Сергій відніс телефон він вуха, щоб не оглухнути від співрозмовниці, яка ледь не переходила на ультразвук, і вже відверто шкодуючи, що встиг зарядити в лікарні той чортів гаджет. - Ні, я звичайно вірю, що ти переживала та не настільки ж! Не прикидайся юною істеричкою, і я не повірю, і тобі не пасує. Ну, вибач не було часу подзвонити. Так, чорт забирай, на війні! Ні, не гуляю. Ні, грець з тобою, строєм ходжу! Так, з молодою і гарною. Та не сплю я з нею! А щоб тебе… Передзвони коли заспокоїшся! – Сергій вимкнув телефон, зупинися, зробив глибокий вдих і пішов наздоганяти Лану, що відверто посміювалась. Половину розмови вона точно чула – дякувати неочікувано гарному зв’язку та гучному динаміку.

-Важке життя героя-коханця? – іронічно хмикнула дівчина, тряхнувши рудою чуприною, варто було Сергію з нею порівнятись.

-Не те слово!

-Що ж таке?

-Так ревнує! На рівному місці!

-Дружина?

-Не дай Боже! Подруга.

-І що ж її так розлютило?

-Ти!

- Я? – Лана здивовано кліпнула оченятами,- Я ж її в очі не бачила.

-Зате мої хлопці тебе бачили, і детально Юлі зобразили. Мабуть не скупились на епітети, добрі люди.

-Ем… Так може мені з нею поспілкуватись? Заспокоїти, сказати, що я на тебе, так би мовити не претендую.

- А може претендуєш?- Сергій хитро посміхнувся, явно натякаючи, що дуже відбиватись не буде.

- Ні, я не спеціалізуюсь по поділу чоловіків.- весело розсміялась Лана.

- Шкода… А… - телефон почав знову дзвонити, відволікаючи чоловіка. – Чорт…- Сергій знову дістав дрібний винахід цивілізації, що його вже відверто дратував.

- Ну? Заспокоїлась? Це добре. Ти де? Да-а? О, як. Заради мене приїхала кажеш? Хм… Я, щоправда трішки не там… Так, я теж скучив. Ні, не знущаюсь. І не іронізую… А-а-а, Юля, хто там тебе перетворив на драконицю А як це називається? Ти вже визначься ти мене рада чути, чи яришся, що я не поряд? І те, і те? Чудово. Ні, свої переміщення я тобі поки що повідомити не можу. Ні. Ні, поки що не знаю. Та не влаштував я тут собі медовий місяць Тут просто умови непідходящі!! Ні! Ні! А-а-а… Все, дзвони пізніше, а то я зараз тут собі всі ноги переламаю... Ні, не при акробатиці у ліжку! Та я нормальне ліжко вже не пам’ятаю коли останній раз бачив! – Сергій знову вимкнув телефон і закотив очі. – Жінки… Як же з вами важко…

- Не легше аніж з вами.

- Та нічого подібного! От що з нами складного? Ми ж відкриті і всі бажання озвучуємо без недомовок. А ви? Сказала одне, подумала друге, зробила взагалі третє, а образилась на четверте! От як можна радіти, що я живий і обіцяти придушити власними руками за те, що я знаходжусь поряд з іншою жінкою? Де логіка?

-Та цілком все логічно. – розсміялась Лана.

-Застрелитись…

 

 

-А яка вона? – запитала через деякий час мовчання Лана, виходячи на чергову непахану ділянку степу, в високих, місцями випалених, зарослях.

-Хто? – нерозуміюче спитав Сергій, крізь зуби криючи триповерховою лайкою чергові чигирі.

-Ця Юля.

-Гарна. Білявка. Довгонога, все при ній. Ефектна, розумна, але, як, на жаль, не одразу з’ясувалось, стерво.

-Чому ж тоді вона так переживає?

-А грець її зна. Ти теж не колобок зубастий. Та і хлопці, певно, такого порозказували знаходячись під враженням… От не могли промовчати?

- Може вона переконливо питала, переживала.

- О, так! Ця, при бажанні може, укатати кого завгодно.

-Так заспокой її.

-Я намагався, якщо ти не помітила! Та вона вбила собі в голову, що я тут прогулююсь з симпатичною дівчиною і не дзвонив їй лише через забудькуватість.

- А чому ти їй не дзвонив?

- Та я забув! Елементарно забув! І заряд телефону здох. Та і взагалі, якось не до неї було…

- А вона не забула. Вона переживала. Її можна зрозуміти.

- А мене? Я тут наче купу народу врятувати намагаюсь!

- Угу, щоправда при цьому ще й на мене задумливо поглядаєш…

-А що ж просто так, без цікавості ходити поряд.

- От! Ось тому вона й нервує. Здогадується, що ти здатен на зраду.

- Та яка ще зрада? Я їй нічого не обіцяв. Ми просто гарно провели час. Я обіцяв дзвонити, а не дотримуватись целібату!

- Чоловіки…- тепер вже закотила очі Лана, щоправда відверто сміючись

 

§§§

Кордон і справді виявився лише лінією на карті, її початок на узбережжі Сергію прийшлось шукати за координатами та орієнтуючись на гуркіт стріляючої з-за кордону артилерії. Гарна сусідня країна… Добра… Братська допомога просто вражає своїм милосердям та турботою.



Оксана Усенко

Відредаговано: 20.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись