Синтетична Теократія

Перша глава. Ніксон

 

 Ніксон вийшов з великої зали парламенту. Він повільно крокував довгим мармурним коридором, поринувши у роздуми. Світло від кришталевих люстр було тьмяним, тому попри день надворі йому здавалось, ніби вже вечір. На парламентських виборах, що відбудуться через десять місяців, балотуються аж сорок вісім кандидатів. Ніксон добре розумів – абсолютно всі кандидати, що пройдуть, представлятимуть інтереси Президента Джорджа Мура. Навіть якщо він і пройде на виборах, його або змусять робити за бажанням Мура, або дуже швидко знайдуть причину, аби прибрати його як парламентаря.

 До парламенту балотуються особи, що мають повну вищу освіту, здобуту на денній формі та що зробили «виборчий внесок» - останній настільки «не малий», що вже відкидає вісімдесят дев’ять відсотків населення Землі.

 У котре його бере апатія – здається, ця затія не має жодного сенсу. «Як можна боротися з гігантом, будучи мурахою? У що ми перетворилися? Тисячоліття розвитку ради тупої реклами?».

Увесь час, що він себе знає, вимушений рекламувати себе. Хочеш на роботу – покажи, чим ти кращий за інших. Хочеш в коледж – покажи, чому саме тебе ми повинні вчити. Хочеш продати товар – покажи, чому люди повинні саме його купити.

«Увесь світ – театр, і люди в ньому – актори. У них свої виходи, заходи, та кожний – не одну грає роль» - Ніксону часто згадуються ці слова, хоч він і не знає достеменно, кому вони належать. Одні пишуть, що Пушкіну, інші, що Бальзаку, а дехто і зовсім стверджує, що Шекспіру.

 У задум його ввела розмова, що відбулась кілька хвилин тому у залі парламенту. Там було душно, метушились люди. Ті, що хотіли йти на перевибори, були з андроїдами-помічниками, які видавав парламент.

- Пане Ніксон – говорив до нього товстий чолов’яга років шістдесяти. У нього були чорні кучері та сині очі. Над двома підборіддями виступала щетина із сивими плямами де-не-де. – я правильно розумію: ви у парламент несете ідею розвитку космічної інфраструктури?

- Зоряної інфраструктури – виправив його Ніксон.

- Не бачу різниці – гордовито відповів товстун. – Ви попередньо говорили з паном Муром? Маєте рекомендації від його адміністрації? Гранти, посвідчення, чи щось інше, що би показувало вашу компетентність у галузі?

- Аж ніяк, нічого не маю – ні з ким не розмовляв - самовисуванець – Ніксон тримав руки у кишенях, він з осторогу споглядав товстуна – і не дарма. Він помітив, що у того під сітківкою правого ока знаходяться мікросхеми.

- За освітою ви у нас – він прогорнув сторінку на прозорому екрані – ви аграрій – товстун сказав це слово так здивовано, що у нього аж підборіддя затрусилося. – А чому ви рветеся у парламент із пропозиціями у зовсім іншій галузі? Чи ви представляєте секцію руху ксенопромисловості - ксенофермерство? – слова були сказані не із сарказмом, а серйозно і навіть обережно. Ніксон у відповідь лише згідно кивнув, насправді подумавши: «Ні те, ні інше.»

- Це поважно – сказав гордовито товстун – як на мене, давно вже пора відновлювати космічну інфраструктуру.

«Її у нас ніколи не було» - подумав презирливо Ніксон.

- Від мене, пане – настільки гречно, наскільки міг вимовив Ніксон – ще щось потрібно?

- Аж ніяк – відповів товстун, навіть не дивлячись – через три місяці ми вам повідомимо, чи увійшли ви у список першої ліги, чи є на другій.

- А зараз це якось можна дізнатись? – обережно, оглянувшись, спитав Ніксон.

- Не до мене – ледь не зафурчав товстун.

На цьому розмова закінчилась. Ніксон не знав, чи вже йому відкликати заяву, чи зачекати.

 У такі моменти він часто заглиблюється у роздуми.

 Причин на то багато - протягом усього життя він відчуває, що всередині нього борються дві дуже могутні сили -  від однієї з них його тіло наповнюється особливим відчуттям, що змушує робити протилежно до того, як вчили у дитинстві, як нав’язували у школі та, згодом – з особливим натиском – в університеті – ця сила є причиною його заяви в парламент.

Найбільше Ніксон ненавидів університет – як його змушували підлаштовуватись під викладачів, читати повний непотріб – якогось скаженого Ніцше, що з нього ледь святого не роблять. «Людина стає дияволом, коли усі сили спрямовані на здобуття влади, задоволення бажань. Прогрес – хіба його метою було синтетичне рабство у людей? Це абсурд» - так вважав Ніксон. «Я узагалі хотів письменником бути!» - та в цей момент його завжди перериває голос учителя літератури із середньої технічної школи: «Так хто захоче читати цей непотріб – глумливо казав чоловік, що сидів за вчительським столом та читав оповідь Ніксона – ти, хлопчику, з літерою краще не водися, бо поблудиш. – і рукою відігнав малого хлопця геть». «Це ви вже поблудили – огризся малий Ніксон – крім свого «розумного егоїзму» та дурних побрехеньок про особисту свободу нічого і не знаєте»

Наступного дня Ніксон отримав добрячого прочухана. 

 Він з особливою огидою відноситься до реклами центрів репродукції та сімейного благополуччя  на білбордах. Його нудить від написів, на кшталт «Діти – так легко ще не було ніколи!». Тенденція розмноження, що агітується останні півтора століття, на думку Ніксона, суперечить самій природі людини. «Хоча, сьогоднішні люди зовсім не ті, що жили сотню років тому.» Особливо це видно із позиції статей.

 Якщо назвати хлопця хлопцем або дівчину дівчиною – отримаєш до трьох років ув’язнення. «Це просто абсурд! Як до такого узагалі можна було дійти?». Коли знайомишся з особою, то обов’язково повинен запитати про належність до статі, адже окрім звичних двох – центри репродукції виділяють ще вісімнадцять(!), а у чинному законодавстві неправильне звертання людини по статі визнається як моральне гноблення. Ніксон завжди відчував полегшення від того, що він чоловік.

 Центри репродукції є дуже популярним та прибутковим бізнесом. У світі, де вирізняють двадцять статей, де, здається, звичайні гетеро сексуальні відносини це ганьба та варварство – дітей по-інакшому не народити. Хоча у статей «жіночого» нахилу і є варіант штучного запліднення – він майже не використовується. Ніхто не хоче мати справи з такими проблемами як вагітність, особливо коли можна буквально замовити дитину, підібравши її аж від кількості волосинок до тривалості життя. На Землі майже не залишилось людей, народжених «природним» шляхом. Виняток становлять представники королівських сімей. Ніксон багато чув, що серед них суворо заборонялось використовувати штучні методи запліднення та відтворення. Усередині королівських родин та сімей, що тісно з ними пов’язані, повинна зберігатись лінія чистої крові. Однак решті людей, що заселяють Землю, суворо заборонено народжувати дітей попри факт, що дев’яносто дев’ять відсотків цих людей – безплідні!  



Гирба Володимир

Відредаговано: 24.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись