Синтетична Теократія

Глава Дев'ята. Невіл

Коли Невіл увійшов до кабінету каштеляна у ніздрі вдарив різкий запах тютюну. Хмари диму укривали стелю білою пеленою. Габриїл сидів за столом, мов паровоз випускаючи дим з носа. Він був у глибокій задумі настільки, що помітив Невіла тільки коли той підійшов до столу.

 Він розповів про розмову з генерал-лейтенантом, адміралом, урядовцями гіперону та маркізою. Габриїл мовчки слухав, а в кінці голосно зареготав. Невілові стало не по собі від невротичного сміху каштеляна.

- пані Лемора зараз де? – заспокоївшись, запитав він.

- У своєму гелікоптері, але я би не радив їй довіряти. – сухо відповів Невіл.

Габриїл тільки хмикнув. Потушивши сигару, він сперся ліктями на стіл, як робив це завжди.

- Отже – ледь веселим голосом промовив каштелян – наші родичі-земляни вирішили діяти різко – чого і варто було очікувати.

- Вони погрожували вашій безпеці – неабияке зухвальство.

- Вони інакше не вміють – різко відрізав Габриїл. – По дорозі у Долину бачив що-небудь дивне? – сірі очі каштеляна втупилися у Невіла.

- Ні – сказав він. Невіл і не міг щось бачити – більшу частину дороги він був непритомним – решту провів за розмовою із Леморою.

- Його величність Гормунд – зневажливо почав Габриїл – хоче використати нас як ляльок, на Монемусі чекають від нас підтримки, Томфул мовчить – як завжди, Монеус підштовхує до відкритого конфлікту, а земляни через Гіперон хочуть загребсти під себе увесь Марс. Тільки Камвелі нікуди не сунуться, як, здається, і до них. – він почухав пальцем підборіддя.

- Ми можемо підтримати умови про не співпрацю з Давелі та Томфулом, і в той момент гарно підготуватися – рано чи пізно настане наша черга.

 Габриїл зиркнув на нього так люто, що Невілові більше не хотілося відкривати рота. Запала коротка, але надто для Невіла напружена мовчанка, після якої Габриїл сказав:

- Ти поїдеш до Розендауна. Мені потрібно, щоб уряд Камвелі дозволив розміщувати на своїх територіях сили Долини.

 Невіл ледь не очманів від почутого. «Це неможливо. Мене спалять на вогнищі, як проклятого чаклуна!» - хотів він кричати, але у відповідь мовчки кліпав очима.

- Мені байдуже, як ти це зробиш, але це необхідно зорганізувати до кінця тижня. Виходь на світанку.

 На цьому розмова була закінчена. Невіл вийшов із кабінету розчавлений, мов з під преса. «Не можна зупинятися, не можна показувати свою слабкість.» За ним спостерігають, тому він вийшов із будівлі так швидко та незворушно, як велика тінь.

 Зайшовши до квартири Невіл відчув слабкість та втому, від чого ліг спати як омога швидше.



Гирба Володимир

Відредаговано: 16.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись