Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 8 "Зустрічі і втрати" - 1

Ірина зустрічала ранок, стоячи на носі корабля. Хвилі зеленіли в сонячному промінні: збувалася мрія, яка так довго переслідувала її в снах. Лагідні світанкові хвилі, на які хочеться ступити і йти до самого виднокраю...

Море було щедрим на попутний вітер для корабля з чорними вітрилами, не замутнена гладь стелилася під кілем. Чого ще бажати?..

Та мир не царював на палубі. З появою Ричарда команда наче розділилася на два табори. Яроша багато хто називав капітаном, але були і ті, хто ще не вирішив, до кого приєднатися, або просто хотів залишитися в стороні.

Наприклад, Ян і Костянтин, невдоволені і навіть налякані присутністю на кораблі вампірші та інших дивних людей, що могли перетворюватися на тварин і птахів. Вони не потоваришували, та спільні почуття і прагнення, які насправді виявилися самообманом, змушували їх триматися разом. От і зараз ці двоє сиділи на діжках, розмірковуючи, як бути далі.

– Даремно я сюди поліз, – жалівся шкільний учитель Костянтин. – Героєм себе відчути захотілось, світ побачити, у чужих країнах погостювати. На старості увесь розум розгубив.

– Та ти ще не старий, – засміявся Ян. – А тут цікаво...

– Цікаво! – гримнув старший, умудрений досвідом вчитель. – Чув, що говорять? В Елігерському порту вбили когось. Це не іграшки, Яне. Ти хотів стати чародієм, але хіба зможеш мучити й убивати заради сили своїх заклять?

Ян не відповів: з такої точки зору він про чарівництво поки не думав.

– Можна мені до вас приєднатися? – біля них зупинився Деніел.

– Звісно, друже, – зрадів Ян, посунувшись, щоб на діжці їм обом вистачило місця. – Ми саме обговорюємо, чи правильно зробили, що попросилися на цей корабель.

І такі розмови точилися не лише між ними. Ольга і Віктор теж непокоїлися. Батьків Роксани не покликали до чарівного кола, але Катерина необачно обмовилася про стародавні чари, чим дуже налякала Ольгу.

– Це погано, – вкотре починала дружина Віктора. – Я не розумію. Вони щось знають, чого не знаємо ми, ніби живуть в іншому світі. Те, що вони розповідають про Елігер, огидно й жорстоко, але ж порт неподалік від нашого містечка. Чому ми майже не бачили імперських солдатів на наших вулицях? Та страта на площі – перша на моїй пам’яті. А до головного порту за день дістатися можна!

– Усе це дивно, – Віктор не знав, як заспокоїти дружину, його хвилювала дочка, яка більше, ніж власними батьками, захоплювалася цими незвичайними істотами, бо людей у команді була тільки половина.

– Всі, кого капітан привів учора, – тихо вела далі Ольга, неначе сама до себе говорила, – сумні і жорстокі, мов приречені, скалічені... Навіть та смугла красуня, яку з чоловіком підібрали вночі. Ти бачив її руки?

Віктор похитав головою, він не бачив, коли Есмін піднялася на борт.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись