Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 11 "Місто з очима звіра" - 6

– Куди тепер? – Еміль допоміг Луїзі вийти з автобуса.

– Я за квитками, а ви одразу до поїзда, – Сашко перемигнувся з красунею, яка йому з кожною хвилиною подобалась все більше. – Бачите, за п’ять хвилин відходить один. Нам байдуже який, аби прямував на південь...

Спогад танув, як сон, опливали димом колони сучасного модернового вокзалу.

Луїза відчинила вікно в купе, щоб дим від її тонкої сигарети витягувало на вулицю. Жак спав, поклавши голову жінці на коліна, і та пестила біляві кучері дитини. Сашко сидів навпроти неї, він не міг заснути, так само, як і Еміль, що зараз вийшов у коридор.

– Еміль не скоро повернеться, – збиваючи попіл у стакан, запевнила Луїза, і раптом хижо посміхнулась: – Не дивись так на мене, хлопче, не варто у мене закохуватись.

Сашка наче струмом пройняло: надто легко Луїза читала в його серці.

– Чому не варто? Ти найгарніша жінка, яку я коли-небудь стрічав.

– Найгарніша, – погодилася Луїза, малюючи димом візерунки, вогник на кінчику сигарети став схожим на червону зірочку. – Але не треба мені твого кохання. Не ти.

Сашко мовчав: Луїза його образила. Білявка знову розсміялась, тихо, щоб не розбудити дитину, але тепер сумно і навіть зневірено.

– Коли я була маленькою дівчинкою, то не любила себе, намагаючись не дивитись у дзеркало. Ні, потворою мене не могли назвати, та я була звичайна, яких тисячі на вулицях. А мені цього було замало. Я мріяла стати найпершою і найгарнішою так сильно, що марніла від тих думок.

І тоді мені, маленькій невинній дівчинці, почали снитися страхітливі сновидіння. Демон приходив до мене і сідав на краєчок ліжка, і мовчки дивився, як я засинаю, витріщався на моє обличчя червоними палаючими очищами. А тоді надсилав у мої сновидіння спокусливі пророцтва про величезні розкішні будинки і дорогі авто, хутряні шуби і салони краси. Він обіцяв мені все, що забажаю, якщо я віддам йому своє серце.

І я віддала, а вранці прокинулась білявкою, від якої не міг відвести очей жоден чоловік, схожою на ненависну мені ляльку, якою в дитинстві граються майже всі дівчата. Я зраділа, бо пророцтва виявилися правдивими. Але чоловіки, що закохувалися в мене, марніли і старіли поряд зі мною, а я не змінювалась. Еміль – мій четвертий чоловік. Коли я відпускаю його, він відновлює сили, знаходячись подалі від тої, яку до нестями кохає.

Я відпускаю його, – сумно повторила Луїза, гасячи сигарету і викидаючи її у вікно, – бо кохаю. Я зрозуміла це, коли ми потрапили в аварію і ледь не загинули. Аля це бачила в майбутньому.

Сашку здалося, що в її порожніх очах, колір яких він ніяк не міг запам’ятати, бо за ними не ховалася душа, блиснули сльози.

Спогад танув у вранішньому світлі...

– Прокидайся, Сашко, ми майже приїхали, – будив хлопця Жак.

Сашко сів на полиці. Луїзи та Еміля в купе вже не було.

Вони вийшли з вагона. Без валіз. Та й нащо?.. Головне четверо з собою взяли – себе. Може, через відсутність пакунків чи завдяки надприродній вроді Луїзи на них озиралися. А можливо, тому, що завжди помічаєш те, що безповоротно втратив сам.

Та звертали увагу не тільки на них. Чоловік років тридцяти п’яти, вдягнений у дорогий світло-коричневий костюм, чекав на когось, вдивляючись у людей, що виходили на перон. Ось він побачив жінку, помахав їй. Жінка підбігла до нього, вони обнялися, та не поцілувалися, соромлячись такої кількості людей навколо.

– Ти повернулась!

Він підняв кохану, сяючу від щастя, і закрутив. Чоловік, багатій, чиє життя сьогодні мала обірвати куля конкурента, посміхався, дивлячись на втікачів зі столиці, наче відблиск їхнього щастя свободи впав і на його обличчя.

Цієї миті багатій зрозумів, що кине безумно дороге авто разом із прибутковим бізнесом і піде пішки в маленьке селище на березі моря, куди покличе його серце, так уникаючи лихої долі. І поля обабіч його шляху будуть блакитними, такими, що не зрозуміти, де закінчується небо і починається земля.

Наче здійснилася мрія Сашка, хоча він і не повернувся у щасливі часи свого кохання.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись