Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 13 "Курс на піратський порт" - 6

Ярош сидів за столом у своїй каюті, роздивлявся карти: їх на кораблі назбиралося досить багато – і старих, частина з яких розмальована чарами, і нових, де більшість міст перейменовані на догоду Імперії.

Тихо постукали, і двері прочинилися. На порозі стояла Марен.

– Проходь, – кивнув їй Ярош.

Давня увійшла, зацікавлено роззираючись. У каюті було на що подивитися: панелі, обшиті дорогим деревом червоного відтінку, зроблені зі смаком; важкий стіл з того ж дерева, тільки трохи світліший, розташований так, щоб в ілюмінатор завжди було видно море; багато книжок і старовинні підсвічники, з яких не вистрибне вогонь, якщо вони упадуть під час шторму, – зараз таких уже не роблять...

Марен сіла на стілець навпроти капітана, провела пальцями по краю берега на великій пожовклій карті: над гірським хребтом художник зобразив танок драконів, у морських глибинах жили лупаті страховиська, а деінде на дні, між скелями, розташувалися русалочі міста.

– У тебе цікаві карти, Яроше, такі старі.

– Моїх тут мало, здебільшого ці карти збирані моїми попередниками, і не лише капітанами "Діаманти", – Сокіл відволікся від свого заняття. – Щось сталося, Марен?

– Ні, поки все добре, – давня відсунула від великої карти кілька малих, відкриваючи розлогий континент, чий північний край так часто сковує крига: тут іще не було позначене місце, яке нині є столицею Імперії. – Я прийшла дещо розповісти тобі, Яроше. Про той корабель, звідки Іларія, Андрій, Іржи і Тимур.

– А що не так із тим кораблем? – зацікавився Ярош. – Звичайний пасажирський, у темряві наскочив на рифи, так буває...

– Не звичайний, Соколе, – осміхнулася Марен. – З порту його проводжала я, не думала, що в останню дорогу. Згадай, наскільки близько звідси піратський острів. Той корабель бував на ньому раніше, тільки під іншим прапором.

Ярош дивися на давню здивовано.

– А хіба всі піратські кораблі не були спалені? Хіба тодішній міністр не віддавав такого наказу?

– Віддав, – кивнула Марен. – Але ми втратили багато кораблів у війні з Піратським братством, і тому кораблям тих капітанів, що присягали Химері, змінювали назви, зачаровували і відправляли служити Імперії. Тільки і тоді кораблі лишалися живі, хоча багатьох із піратських капітанів радник Імператора пізніше стратив.

Ми помітили, що Море ласкаве до таких кораблів, бо корабель не винен, що його капітан виявився заслабким перед обличчям нової сили і зрадив себе. Корабель живе далі, сумує за втраченим і чекає на попутний вітер. Море любить сміливців, і йому все одно, чи то будуть піратські капітани, імперські командири чи просто вільні люди. Саме такі і ставали новими капітанами на колишніх піратських кораблях.

Вона ненадовго змовкла, даючи Ярошу можливість подумати, а, може, просто згадати, як він сам дивувався, що Море дарує попутний вітер не лише піратським капітанам.

– Піратський острів – символ свободи, і як усякий символ, він має бути зганьблений і знищений. Іноді раднику Імператора і найсильнішим випускникам Імперської Зіркової школи вдавалося дотягнутися до нього чарами, і потім ті чари ставали основою подальшого чарівництва. Але острів лишався вільним від нашої волі.

Імперський флот неодноразово намагався підійти до острова, піратські капітани об’єднувались і відбивали атаки, а потім Море взагалі перестало підпускати до острова ворожі кораблі, змінюючи вітри і підводні течії. Але ті кораблі, на яких раніше піднімали червоний стяг, могли заходити у піратський порт. І ми тим скористалися. Ми мали знищити останній оплот Піратського братства, хай переможеного у морських боях й ослаблого від зрад.

Офіційно судно було торговим, капітан нічого не знав, але кілька з пасажирів мали завдання від радника Імператора і приспані чари. Іржи прислужував їм. Ти знаєш, Яроше, що є можливість передавати закляття звичайним людям, хоча зазвичай є достатньо чарівників, які можуть чаклувати будь-де, лише ціна такого чарівництва буває різною...

Вона знову замовкла, й на мить Ярошу здалося, що у темних очах майнули відблиски червоних вогнистих квітів.

– Той корабель, Яроше, підійшов близько до острова, як зараз ми. Але Море, певно, відчуло, який вантаж на його борту. Море наслало на корабель шторм, що відніс його далеко на захід, бо корабель і його капітан з усіх сил намагалися врятувати довірені їм життя. Корабель налетів на рифи і потонув, буря була такою страшною, що у ній мали загинути всі. Море одуріло від крові і гніву...

– Але ж загинули не всі, Марен, – Ярош дивувався, з якою легкістю вона оповідає про минуле, коли усвідомила, у чому основа могутності Імперії, а, може, відчуває себе її частиною і досі.

– Так, загинули не всі. І я не розумію, чому. Можливо, їх пощадили через хлопчика, щоб не лишати його самого на безлюдному острові. Ми не знаємо, що судилося цій дитині, а Море може знати...

Ярош дивився на Марен, і йому здавалося: зараз він розуміє, що думає і відчуває давня. Їй було дивно зустріти слід втраченого Імперією корабля так близько від мети, і вона сама хотіла довідатися, що ж насправді сталося тоді, тому і запитувала у вітру, хвиль і піску на березі, і їй відповідали, хоча навряд із радістю.

– Ти не підеш зі мною в місто? – запитав піратський капітан.

– Не піду, і ніхто з давнього народу не зійде з корабля. Наша присутність може вплинути на піратський острів – забагато чарів оплітають його, і захисних, і ворожих. Якщо хочеш, іди сам, Соколе. Інші теж можуть там побувати без будь-яких застережень.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись