Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 15 "Сказання вогню і попелу" - 5

Прощавай, вільний порт. Корабель віддав швартові, і все більше поглядів звертали до виднокраю, наче звідси намагалися розгледіти Примарні острови. Сонце за мить з’явиться над морем, небо вже блакитне, а хмаринки тануть у світлі ранку. Команда на піратському кораблі не знала, що йде назустріч сонцю так само, як і невеличкий гурт людей, що обходить густий ліс.

Зі скелі хтось зістрибнув раніше, ніж проміння торкнулося землі. До корабля плив хлопець.

– Дивіться! – Роксана була невесела, вона, як і майже вся команда, стала відчувати світ набагато тонкіше, іноді розуміючи його раніше, ніж щось ставалося.

– І там, – Кіш вказувала на човен, що випливав з-за скель.

У човні стояла висока жіноча постать, вбрана у сіру сукню.

– Без весел... Як? – здивувалася Ітана.

– Там течія, – пояснила Софія, що зупинилася за ворожкою.

А тим часом сміливцю, який зістрибнув зі скелі, Берн допомагав залізти на борт. Гунтер, посміхаючись, дивився на Яроша.

– Я передумав, капітане. Візьмеш мене в команду?

– Візьму.

Здавалося, хлопцю не вистачало тільки капітанського слова. Посмішка юного чарівника стала ширшою. З Гунтера текла вода, та це не заважало йому мати величний вигляд. Він здійняв руку, тягнучись до неба.

Сонячне світло повзло по щоглах і вітрилах, як золотою хвилею накривало. Від дотику світла пальці Гунтера засяяли, і, наче затиснувши в кулаку шмат сонячного світла, він опустив руку. Сяйво згасало під поглядом чарівника.

Відступив Мандрівник, та, здається, лише Хедін це побачив.

– Що ти зробив? – запитав Айлан.

– Відмовився від договору із Сонцем, – та відповідав Гунтер перед Ярошем.

– І якби капітан був нещирий у своєму бажанні взяти тебе з собою, Сонце обернуло б тебе на порох, – команда розступилася, пропускаючи Анну-Лусію, яка дісталася корабля, поки всі спостерігали за Гунтером. – Ми ризикнули. Будь-яке життя краще за пил небуття.

Ярош схилив голову перед нею, неначе в знак минулого, що назавжди пішло.

– Вітаю тебе на "Діаманті", Анно-Лусіє.

Корабель із чорними вітрилами зникав між морем і небом, залишаючи позаду острів і піратське місто, яке тонуло у примарних веселощах забуття.