Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 17 "Випробування штилем" - 3

Звір ворочався, муркотячи від щастя. Він переміг! І тепер йому дозволено все, навіть погратися у шляхетність. Дух Імперії надто довго чекав на цю мить, і тепер чекання, що затягнулося з власної волі, було надто солодким, щоб обірвати його. Очікування влади над ворогами виявилося жаданішим, ніж сама влада.

Зазирнути в очі своїх підданих, хоча вони і не помітять того. Поглянути на світ їхніми осклянілими очима. Прослизнути в їхні сновидіння, що давно стали чорно-білими або просто чорними, коли, прокинувшись, нічого не пам’ятаєш. Та що то за життя, якщо навіть кров уже не викликає жах? Добре, хоч не своя, а все інше байдуже. Як із кимсь щось сталося, то так йому і треба, на один непотріб у світі стало менше. А з тобою все має бути добре, бо ти живеш правильно, і тим заслужив на щастя. Які ж облудні людські думки...

Примарне чудовисько з сімома головами, схоже на змія і на великого кота одночасно, ходило вулицями своєї столиці, зазираючи у вікна будинків, де прокидалися люди. Звичайний день, що став днем його перемоги.

Але ні, хай цей день настане завтра. Як солодко давати і відбирати надію – звір заричав, беззвучно, надсилаючи наказ далеко в море. Двоє почули цей голос. Білокрилий радник Імператора вклонився, погоджуючись дати жертві ще один день життя. А Ричард...

Ричард стояв біля фальшборту, довго стояв, роздумуючи, а тоді зняв з шиї усипаний білими перлами золотий хрест, який ховав під сорочкою. І знову дивився, але тепер уже не на море, а на хрест.

Біля нього нечутно опинився Бенедикт.

– Знаю, хто кличе тебе, – тихо сказав священик. – Хто хрестив, той і кличе.

– Що ти можеш про це знати? – осміхнувся Ричард, розводячи руки.

Хрест впав у воду, булькнувши. Потонув, налякавши зграйку рибок, ліг на дно, та не встиг заритись у пісок. З піску хрест за ланцюжок витягла зеленувата рука.