Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 17 "Випробування штилем" - 4

Ярош, сидячи на скрученому канаті, пробував, як рухаються пальці на правій руці. Йому теж дісталося від бурі.

– Яроше, я маю поговорити з тобою, – біля нього зупинився Айлан.

– Про що? – у капітана не було настрою до будь-яких розмов: Море не відповідало йому, і навіть стрілка компаса завмерла, підвладна цьому неприродному штилю.

– Я не все сказав тобі вчора, – Айлан сів на палубу.

– Ти сказав достатньо, Айлане. Я ще не вирішив, як ставитися до випускника Імперської школи, який повернув свої чари проти моєї команди.

– Не я винен у тому, що буря нас відшукала, – обурено похитав головою Айлан, проковтнувши образу. – Дуже сильне почуття розбило наші чари, передсмертне прокляття, перед яким ніщо не встоїть, – він зітхнув. – Але ти не зрозумів мене, Яроше. Я справді вас ненавидів. Я дізнався про ті статуї все, що може дізнатися людина, яка не була присутня при їхньому перетворенні.

Але потім тінь чоловіка, схожого на вас, почала навідуватися до мене у сновидіннях. Ми розмовляли. Він сказав, що його звуть Едвардом, – Ярош закрив очі, та Айлан на нього не дивився, захоплений спогадами. – Він підказував мені, що робити і куди йти, допомагав уникати небезпеки. Це Едвард відмовив мене зв’язуватися з тими лихими чарами, хоча мені здавалося, що нема нічого поганого, якщо тобі за роботу платять днями свого життя. І я втік.

Я не був супротивником Імперії, але вона постійно ставала у мене на дорозі в різних подобах, одного разу прийшовши у вигляді помічника міністра, яким тоді став Олег. Він хотів передати мене до рук солдатів, але мій шкільний товариш уже теж не був вірним, та не йшов від міністра, бо кохав жінку, замкнену в підземеллях столиці. Я думаю, саме Есмін назвала його справжнім Іменем.

Айлан замовк.

– Кажеш, знаєш про ті статуї усе? Кого перетворили на інші дві? – піратський капітан затнувся, одразу опанувавши себе. – Окрім Едварда.

– Одна належить чоловіку, що наважився підняти повстання й упродовж місяця тримав оборону від імперських солдатів. Інша – жінка, яка виграла щорічне змагання казкарів. Вона була найкраща серед співців, що з’їхалися з усіх куточків Імперії, казали, ніби її спів причарував самого Імператора. Але вона відмовилася служити Імперії і спробувала перемогти у чаклунстві білокрилу Химеру. Іноді здавалося, що у майстерності казкарка і радник Імператора рівні.

Айлан посміхнувся, шкодуючи, що сам не бачив того змагання.

Біля борту заплескотіла вода.

– Капітане, – покликав мелодійний голос.

– Уляна, – Ярош зрадів, побачивши русалку. – Як ти знайшла нас?

– А я вас і не залишала, – щиро посміхнулася Уляна. – Маю попередити тебе, капітане. Лови!

Вона підкинула щось блискуче, вдаривши по ньому хвостом. Сокіл спіймав золотий хрест із білими перлами.

– Що це, Яроше? – запитав Айлан, блиск цього золота здавався дещо зловісним, хоч і був омитий морем.

– На борту зрадник, Яроше, – додала Уляна. – Я залишу вас. Бачила імперський корабель неподалік, треба розвідати, – вона пірнула.

– То що це, Яроше? – перепитав Айлан. – Я таких раніше не бачив, але від нього віє лихими чарами. Дуже сильними і стародавніми.

Ярош накрутив золотий ланцюжок на руку, затиснувши хрест у кулаку.

– Такими радник Імператора хрестить тих, кого навернув у свою віру. Хрестить своїх колишніх ворогів.

Ранні сутінки лягали на воду. Багато хто з команди заснув, стомлений штормом і штилем.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись