Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 17 "Випробування штилем" - 6

Майже некерована, покалічена бурею "Діаманта" не намагалася врятуватися втечею. Капітан вирішив прийняти бій з імперським кораблем.

До ніг Яроша, що вдивлявся у спокійне море, впало білопере створіння. Юран підняв Янголятко, яке майже не дихало.

– Корабель дуже близько... – ледь не втрачаючи свідомість, повідомило створіння. – У нього свій вітер.

– Чари, – крізь зуби випустив повітря Айлан. – Тебе не бачили?

– Я вмію ховатися в небі, – Янголятко спробувало посміхнутися, та затремтіло: його зазнобило від перевтоми.

– Віднесіть малу до Зорін. Може, вона знає, як таке лікувати, – Ярош дивився на виднокрай, з-за якого ще не з’явився корабель під прапором із білими зірками на біло-сірому полотні.

Ярош та Анна-Лусія роздавали зброю всім охочим, хоча таких знайшлося небагато. У більшості тих, що вміли битися, зброя була своя. Нервово оглядаючись, до них підійшла Роксана. Сокіл, усміхнувшись, дав їй коротку шаблю. Дівчинка засяяла, раптом сховавши зброю за спину, бо їй здалося, що на палубі з’явився батько.

– Роксано, я що сказав? Діти не повинні тут бути, коли почнеться бій, – суворо нагадав капітан.

– Я пам’ятаю, капітане, – Роксана спохмурніла. – Але це не справедливо, що я ховатимуся з батьками і Надією, як боягузливе цуценя, – і, згадавши, що цуценя, яке пливло з ними на кораблі, зовсім не боягузливе, виправилась: – Ні, як боягузливий щур!

Анна-Лусія тільки головою похитала: дівчинка не розуміє, куди проситься.

– Роксано, я не наказував тобі ховатися, як боягузливому щуру, – Ярош ледь втримував сміх. – Я наказував тобі захищати тих, хто молодший від тебе. А саме вони і будуть під наглядом твоїх батьків. Зрозуміло, дівчинко?

Від його слів настрій Роксани змінився.

– Я сумлінно виконуватиму наказ капітана! – гордо трусонула волоссям юна піратка, червоної хустини на ній не було: певно, вже домовилася з кимсь, що ту піднімуть замість прапора.

Роксана пішла до дітей і застала, як Ольга свариться з Юрієм і Ритою, які теж не хотіли йти з палуби. Та одного слова, сказаного друзям пошепки, вистачило, щоб вони заспокоїлись.

– Якщо вона виросте піраткою, то стане гарним капітаном, – зауважила Анна-Лусія. – Її слухаються навіть однолітки.

Ярош посміхнувся.

– Якщо ми переживемо цей день, попитай у команди, як ця дівчинка наривається на неприємності і суперечки. Як справжній пірат.

Всі, хто хотів отримати зброю, вже її мали, коли до Яроша й Анни-Лусії підійшов Бенедикт.

– А я думала, священики покликані зберігати життя, а не відбирати його, – награно здивувалася Анна-Лусія.

– Дай мені пістолета, Яроше, – отримавши зброю, Бенедикт усміхнувся Анні-Лусії. – Зберігати, це так, чаклунко, але і боронити своє теж.

Бенедикт залишив їх.

– Дивний він, – чарівниця справді була здивована. – Але справжній...

– Яроше, – Ричард попри заборону стояв на капітанському містку. – Клич усіх, порадитися треба.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись