Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 22 "Правосуддя Імперії" - 4

Місяць зійшов і заховався за виднокрай, та малюнок не повертався на тканину карти. Не всі ще потрібні люди були на палубі піратського корабля. Але де їх тепер шукати?..

Й один член команди знав відповідь на це запитання. Ще до світанку до капітана "Діаманти" підійшла Марен.

– Карта мовчить?

– Мовчить. Невже є ще хтось? – Ярош бачив, що давня хоче, щоб він сам запитав.

– Є, Яроше. Пам’ятаєш, до тебе приходили люди з інших країн і часів, знаходячи таємні шляхи? Подивись на наші вітрила. Чи звичайні вони? Подивись на нашу команду. Скільки в ній звичайних людей? Хоч половина є?

Пірат усміхнувся, він дещо зрозумів, та хотів, щоб давня його переконала.

– Пам’ятаєш карту Ітани? Чорну карту, яку відкрило тобі серце ворожіння? Ти надто зрадів тоді і не придивився до неї. Ось ця карта, – Марен простягнула карту йому. – Глянь іще раз. Можливо, Соколе, світанок допоможе тобі зрозуміти, що тут зображене.

Ярош перевернув карту. Чорнота, та в промінні дня, що повертався у світ, він побачив, як золотими сполохами розквітають живі зірки.

Він із посмішкою задер голову. З вітрилами коїлося те саме.

– Це були наші вітрила, – сказав Ярош. – Чорні вітрила нашого корабля.

– Саме так, капітане, – зраділа Марен, і раптом її овіяв сум. – Але зрозумій, Яроше. Наш корабель із чорними вітрилами... Інколи кольори зникають зі світу, а сам світ бачиться сірим, надія і мрія вже не здіймуть крила, мов сині птахи. Колір їхнього пір’я стає чорним, іскристо-чорним, а не модною фарбою, якою діти розмальовують нігті та обличчя, щоб наблизитися до темряви.

Чорний – живий колір нічного небосхилу, зачарованого небосхилу, де кожній зірці, що оступилася зі шляху, можна загадати бажання, і воно обов’язково збудеться. Зірки... Живі зірки, чиї барви змінюються, а не сиві чи криваві, які обрала своїми знаками безіменна Імперія.

І де б ти не жив, в якому місті і в якому столітті, якщо ти вмієш мріяти, ти побачиш... Обов’язково побачиш! Корабель із чорними вітрилами, наповненими чарівним вітром, забере тебе з сірих від повсякденності домашніх стін і вулиць, де в очах перехожих зустрінеш тільки байдужість. Забере тебе, щоб ти став собою, а не ще одним зліпком чужих надій і бажань, яким не судилося збутися.

На наших вітрилах яскравіють зірки, бо долі тих, хто опинився на твоєму кораблі, так само яскраві. Піратські капітани і діти, які ще по-справжньому не проявили себе, вояки і правителі, вихованці Імперської Зіркової школи і чарівники, давній народ і просто люди – ми всі такі різні... Й об’єднують нас лише зірки: зірки на небосхилі і на зачарованих вітрилах "Діаманти". Завдяки цьому ми стали командою піратського корабля з чорними вітрилами, та вона справді зібрана не повністю.

Марен просила вперше, хоча слова прохання і не пролунали, та голос часто красномовніший за слова. Давня хотіла, щоб малюнок повернувся на карту, відкриваючи шлях до таємничих скарбів.

– Нас знаходили ті, хто прагнув знайти, минали далекі відстані і часові перепони. Але не всі можуть залишити місце, де знаходяться. Я зрозумів, куди ти мене кличеш, Марен, та я не можу подорожувати в часі і просторі. А морем, навіть під чарівними вітрилами, дуже далеко.

– Ти не можеш, Яроше, – погодилась Марен. – Але в твоїй команді є той, хто знається з темним морем, і ті береги відомі йому, як нікому іншому. Якщо ти не можеш подорожувати у часі і просторі, відкинь гордість – скористайся допомогою тих, хто це вміє, піратський капітане.

Все ще тримаючи у руці чорну карту, осяяну зірками, Ярош доброзичливо посміхнувся давній: він розумів, про кого іде мова, і, схоже, Марен переконала піратського капітана попросити про допомогу.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись