Скіф

Скіф. Ухопити тропи. 4

~

Бути Солохою Агаті подобалося. Можна не перейматися наявністю матюків у висловах, вільно смалити цигарки й смачно спльовувати на землю, як це робили всі інші з банди малолітніх злочинців — так Агата подумки називала хлопчаків, з якими періодично зависала. Саме вони й підсадили її на цигарки, зазначивши, що тютюновий дим додавав їх кілька балів вульгарності. А їй хотілося бути вульгарною — не звабливою, хтивою, сексуальною, бо до цього їй як до неба рачки, а саме такою, яку хочеться й мацнути за сідниці, і послати під три чорти. Агаті подобалося балансувати на цій межі, адже так докладалося менше зусиль, аби зберігати в таємниці свій спосіб життя.

— Закладаюся на сто гривень, у тебе ще не було пацана, Солохо, — озвався найсміливіший з-поміж присутніх ідіот.

— Мало береш, Штику, — ощирилася дівчина. — Зізнаюся, як ставки піднімуться до тисячі. І половина виграшу має піти мені в кишеню.

— За дурних нас тримаєш? — фиркнув Лис — ватажок банди. — Е ні, дівко, простіше самим перевірити.

Агата гигикнула й жартівливо вклонилася.

— Ночі довгі, Лисе, а обидві руки при тобі. Дивися, може, приснюся якось.

Хлопці зареготали. Агата була єдиною дівчиною поміж них, а тому користувалася сякою-такою повагою, попри постійні брудні натяки й глузування.

Лис вишкірився, але мова пішла за візит до одного кварталу, де можна було підживитися на дрібній крадіжці, і хлопець лише кинув пекучий погляд на об’єкт своєї цікавості. Агата знала, що він сохнув за нею, а точніше, бажав ухопити її у свої ручища й не відпускати, поки не вдовольнить первісні інстинкти. То був хлопчисько видний: високий, із темним волоссям, що кучерями стирчало з-під шапки, з довгим орлиним носом і тонкими губами. Одягався найпристойніше з усіх — Агата підозрювала, що він насправді з родини середнього класу, а не з неблагополучних сімей, як усі тутешні хулігани. А впевнилася в цьому, коли побачила «мазду», яка забирала його зі школи в сусідньому районі — то ще до землетрусу було. Тепер же школи стояли зачиненими, якщо навіть і вціліли, бо депутати розгрібали купу інших, більш важливих за якесь там навчання проблем.

Проте, повертаючись до попередньої думки, Лис її жадав, як хлопець, в якого грають гормони, жадає незвідану дівку, що постійно крутиться перед очима. Агата лише сподівалася, що достатньо симпатична, аби викликати саме цей інтерес, а не тому що хтось зіграв у бажання на спір.

Лис наздогнав її, коли вона брела безликим від снігу парком.

— Поговоримо? — спитався, і Агата вловила в цьому прояв ввічливості.

— Моє життя — то моє життя, Лисе. Не пхай до нього свого допитливого носа.

— Ох ти ж бука! — розреготався хлопець. — То все ж таки когось маєш?

Агата не відповіла; продовжила ходу, не спиняючись і не відволікаючись на його долоню, що лягла на лікоть.

— Чи мною бридиш?

Долоню ковзнула до талії. Агата вже б скрутила її, якби не тепла куртка, що забирала на себе всі недозволені доторки. А проте довелося спинитися.

— Не бриджу, — видихнула, дивлячись у темні від спраги очі. Знала вона, що то за спрага, інколи теж відчувала її, але миттю ховала те відчуття куди подалі. — Але не до цього мені зараз, Лисе. Життя ще більше спаскудилося. Маю справи.

— Ти завжди маєш справи, Солохо. А я пропоную відпочинок, — вишкірився й наблизився так, щоб опонент відчув себе незручно. Агата затамувала подих, глипаючи на його побілілі від холоду губи.

Чужі руки ковзнули під куртку й ухопилися за сідниці. Вуста розкрилися назустріч гарячому диханню, що миттю одурманило голову. Агата наче не вперше цілувалася — ковзнула думка, — однак такої пристрасті й розкутості стосовно себе ще не пізнавала. Хтозна, чим би все закінчилося — цілком можливо, вона б погодилася на звабливу пропозицію позбутися цноти із запальним хлопчиськом, хоч і не тим, від якого брикалося сердечко, — але доля мала свої плани на дівчину. А точніше, її вірні посіпаки-чудовиська.

Агата перше відчула загрозу, ніж побачила. Якимось шостим чуттям, нутром, чуйкою на потилиці. Вона різко відштовхнула хлопця одною рукою, іншою вже лізла за пазуху. Тіло розвернулося, та все одно не встигло — потвора стрибнула вперед і перекинула її ниць.

Лис скрикнув, і більше Агата його не чула. Вона вчепилася пальцями в рожеву шкіру на вузькій, викривленій уліво щелепі, перешкоджаючи потворі дістатися її горлянки. Інша рука була притиснута лапою до грудини, залишалося лише дістати її та підкинути монетку. Агата гарячково пригадувала прийоми з рукопашного бою.

Найперше, потрібно скинути з себе цього страхопуда. Вона випнула лікоть, зігнула ногу в коліні; відчула нехилий удар хвостом по стегну. Зацідила коліном у тулуб і одночасно посилила рух руки, що тримала щелепу, вперед. Тварюка, вочевидь, таки відволіклася на біль і пропустила маневр здобичі. Агаті вистачило пів секунди, щоб, навіть не піднімаючись на ноги, вивільнити руку з-під куртки й прикликати Воїтельку.

Запах Змагання накрив територію парку, немов куполом. Пульсація невідомого спостерігача діяла на нерви не згірш невідомого чудовиська. Тепер тільки, будучи при силі й позбувшись липкого відчуття паніки, Агата змогла розгледіти свого суперника. Видовжене тіло нагадувало єнота, напнута гола шкіра зіяла рубцями й лишаями, до всього, всіялася бородавками. Зі щелепи звисав короткий роздвоєний язик, який Воїтелька націлилася відсікти. Мабуть, підозрювала, що він отруйний. Позбувшись цієї загрози, Воїтелька закрутилася у вирі довкола потвори, котра, як виявилася, хизувалася силою, проте втрачала у спритності.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 03.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись