Скіф

Скіф. Ухопити тропи. 8

~

— Які ж ви всі стрьомні! — фиркала дівчина, човгаючи ногами через парк КПІ. Яким боком її туди занесло, і сама не змогла б розповісти. — Чого довкола мене одні стрьомні мужики крутяться? Ще й натяки він тут роздає! А та курка ведеться! Капець! Як можна на цього фальшивого манекена клюнути?!

Вона вклякла посеред стежки. Якісь студенти вирячили очі, а тоді дременули в різні боки. Агата роззирнулася. Землетрус і сюди дістався: лежали мертвими стовбурами викорчувані дерева, усіялася земля розламаними дошками з лавок, розбилися або ж зовсім схилилися ниць ліхтарі.

Сум огорнув душу. Десь там, чи то вгорі, чи то внизу, чи в задзеркаллі якому, відбувався бенкет. На ньому зібралися гості з усього світу, а ті, кого ще не вшанували такою честю, сіяли смерть і руйнування. Доки той бенкет триватиме? Поки від країни нічого не залишиться? Поки останній учасник або переможе, або програє? Ні, Агата мусить спинити це, поки не стало пізно. Інакше Макс ніколи не піде до університету — ходити буде нікуди.

Третього суперника Воїтелька знайшла сама. Патрулювала зону Гідропарку й відчула вібрації, що линули від місцевого нічного клубу. Лівий берег зазнав не таких страшних руйнувань, як Правий, а тому клуб, хоч і був зачиненим о такій порі року, світився лампами у вікнах. Воїтелька попрямувала на те світло, слідуючи за покликом своїх інстинктів, суть яких була очевидною — знищити загрозу за будь-яку ціну.

Її зустріла людина. То була невисока жінка з довгим мечем на поясі, який одразу випурхнув із піхов, заледве Воїтелька переступила поріг. Танцмайданчик порожнів, а барна стійка вкривалася товстим шаром пилу. Жінка мала скручене волосся на потилиці та залізну кольчугу на собі; кілька разів демонстративно змахнула мечем, запитально вигнувши брови. Воїтелька матеріалізувала акінак, і в Агати одразу запаморочилося в голові від усвідомлення простої істини.

«Вона ж мечниця! Куди ми проти неї?!»

Та Змагання призначало свої правила. Мечниця оскалилася й ринулася в бій.

Цього разу Воїтелька не мала переваг. Вона була вищою за жінку на цілу голову, мала могучу неповоротку статуру й більше покладалася на силу, ніж на тактику. Та й акінак не міг рівнятися до довгого леза клинка. Жінка володіла техніками фехтування й спритно то уникала ударів, то блокувала їх. Десь за дві хвилини поєдинку Воїтелька отримала кілька дрібних поранень і одну значну наскрізну — у лівому плечі.

«Не буде ради, Воїтелько, — лиховісно шепотіла Агата. — Ще один такий випад, і ти втратиш пильність. Потрібна хитрість. Скористайся тим, що є під рукою. Виведи її з себе. Глянь: довкола купа стільців, а на барі мають бути фужери. Не грай за її правилами — нав’язуй свої».

Амазонка зиркнула в напрямку барної стійки. Мечниця зробила випад, але розітнула повітря, бо зненацька суперниця вирішила втекти від бою, а не захищатися, як до того. Жінка кинулася слідом, але була зупинена склом, що розлетілося біля її ніг.

«Мазила!»

Воїтелька вишкірилася. Мечниця глухо рикнула й затанцювала в танку, який вела суперниця. Фужери дзвінко приземлялися на лезо клинка та підлогу, відлунюючись у приміщенні. Коли скло скінчилося, Воїтелька взялася за стільці, але то був аж надто очевидний маневр: жінка відрізала прохід і напосілася із серією різких випадів. Агата глухо застогнала в чужій голові, коли амазонка відсахнулася, втратила рівновагу, зронивши акінак, що миттю розчинився в повітрі, і схопилася за передпліччя. З обрубка юшила густа чорна рідина.

Мечниця занесла руки вгору, показуючи чіткий намір покінчити із суперницею. Зблиснуло довге лезо у світлі ліхтарів. Воїтелька матеріалізувала акінак у лівій руці й парирувала удар його площиною, перекрутилася навколо своєї осі на зігнутих ногах і тнула по сухожиллю стопи.

«Добий! Хутко, не корч тугодумку!»

Амазонка прийняла удар на спину й лише дивом зуміла ковзнути тілом уперед. Мечниця, похитнувшись, впустила клинок, що застрягнув між лопаток амазонки. З вуст древнього воїна пролинав давно забутий клич, і лезо акінака полоснуло жіноче горло.

«Ми її зробили…»

Воїтелька важко дихала. Очі наливалися свинцем, скляніли, свідомість норовила втекти в нірку. Агата боролося зі втомою та болем, що оминало Воїтельку, але осідало у свідомості, живішій за древню магію. Та принаймні це був лиш відголос того пекла, яке Агата могла б відчути, якби тіло Воїтельки не було позбавлене нервових закінчень.

Щойно очі мечниці закотилися, лампове світло потускніло й напустило тіней. Двері до клубу прочинилися, впускаючи постать не менш давню, ніж сама амазонка.

— Жінко, це був хороший бій, — глухо мовив чоловік із невпізнаваним для Агати акцентом.

«Трясця твоїй матері…»

Чоловік присів поруч мертвої, дзвякнувши кольчугою, провів долонею над лицем і щось зашепотів. Воїтелька не робила спроб підвестися, хоча кров з обрубка руки вже зупинилася.

— Беллона приймає твою стійкість. Майстер меча Офелія програла тому, хто далекий від її рівня… — Гладіатор повернув задумливий погляд на амазонку.

Щось глибоке зачаїлося в тих зіницях, не прочитати й не пізнати, скільки не живи. Агата відчайдушно боролася зі сонливістю, намагаючись відповідати тій своїй славленій стійкості, в яку вірив зачинатель Змагання. Коли він ступив до амазонки, та прихилила голову, визнаючи його зверхність.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 03.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись