Скіф

Скіф. 7

~

Скіф прийшов уночі, як і обіцяв. Але з іншим обличчям. Дівчисько зиркнуло на його постать, утягнуло шию, але слухняно відчинило вікно. Залунала сирена, двері до палати прочинилися рівно настільки, щоб туди протиснувся незграбний чолов’яга-охоронець. Скіф у голові Воїна вишкірився. Це буде навіть легше, ніж він думав.

Воїн перемахнув через підвіконня й у два кроки постав перед чолов’ягою. Той гикнув і позадкував. Агата схопила свою торбу з речами та гайнула попід руку Воїна — Скіф аж вразився такій сміливості. Чолов’яга-охоронець кинувся за нею, але Воїн ухопив його за сорочку та виставив за двері.

— Ходімо хутчіш! Зараз пів лікарні збіжиться!

Воїн напружив м’язи та взявся за шафу. Забарикадувавши нею двері, він перемахнув через ліжко та підвіконня й важко приземлився на траву. Тоді підскочив до дівчиська, схопив за талію й закинув на плече. Другою рукою підхопив речі та побіг у напрямку воріт.

Коли вони укрилися в парку, Воїн дістав кулон, витягнув монету й підкинув її. У ту ж мить Скіф витер спітніле чоло долонею та повернув монету на її місце.

— Ти хоч попереджай… — Агата сиділа на землі й важко дихала.

— Ти якась зелена, — гмикнув Скіф.

— А ти сама чарівність, — озвалося дівчисько й зігнулося, піддавшись нудотним позивам.

Скіф здійняв брову й притулився до дерева.

— Тебе закачало чи то від страху? — глузливо мовив.

Агата здійняла на нього погляд, повний ненависті.

— Я чого питаю… — поліз до кишені й витягнув назовні пачку цигарок. — Тобі треба буде один ритуал проводити… Маленький такий, багато часу не займе… Якщо попередньо роздобути жертву.

Дівчисько пополотніло й знову зігнулося над землею. Через деякий час, протягом якого Скіф зберігав багатозначну мовчанку, пускаючи дим, Агата підвела голову й з обуренням прошипіла:

— Що за блядський ритуал? Ти коли збирався мені про нього розповісти?

— Ну, ось зараз і збирався, — невимушено одказав Скіф. — Дуже вчасно, тобі так не здається? Але ти не хвилюйся: потрібно буде лише найти жертву на вівтар, а все інше зробить Воїн.

— Яку жертву? — загробним голосом мовила Агата.

— Ну, живу. Кров треба свіжа — такі справи.

— А як не зроблю?

Скіф підвів погляд угору на нічне небо, прикрите віттям дерев.

— Тоді прийде Арес, відітне тобі голову, а монета перейде до наступного неофіта[1].

— Круть. По мене прийде вигаданий Арес.

Скіф наблизився до дівчиська, присів навпочіпки й зазирнув у її широко розкриті очі.

— І Воїн вигаданий, і я вигаданий, і Арес. А жертва має бути реальна, із плоті та крові. І приносити її треба щомісяця під час повні. Хочеш ризикнути, що буде, коли ти цього не зробиш? Ризикни. Мене тоді вже не буде, — і страхітлива гримаса проступила на його обличчі.

Агата зіщулилася. Скіф задоволено мугикнув собі під ніс, зводячись на ноги. Відійшов до дерева, щоб ізнову прихилити спину, як раптом серце гримнуло й завмерло. Чоловік схопився нігтями за коріння, щоб утриматися на ногах, а тоді важко хрипнув.

— Ти нормально? —  озвалася здаля Агата.

— Угу, — вичавив із себе. Серце знову ритмічно застукало. Часу лишалося мало.

Рівно в той момент, коли Скіф намагався позбутися чорних цяток перед очима, позаду зашаруділа трава й озвався шерхіт. Чоловік рвучко озирнувся; Агата скрикнула, наче підстрелена пташка, а тоді в її ногу вгризлося щось лахмате й велике, із миготливим жовтим вогнем у хижих очах.

Мутант.

Дівчисько заверещало.

— Ах ти ж скотиняка! — гримнув Скіф, спритними пальцями дістаючи потрібну річ.

Мить на перевтілення; ще мить на вихоплення меча.

ДЗИНЬ!

Тіло відділилося від голови, але щелепа продовжувала вгризатися, а зіниці ошаліло крутилися, ніби не могли сфокусуватися на чомусь конкретному.

ДЗИНЬ!

Залишилася лише щелепа, і Воїн ударив тильним боком долоні по зубах, від чого ті покришилися, крихкі й уже ні на що не годні.

Агата заливалася сльозами й волала не своїм голосом, тримаючись руками за коліно. На місці гомілки зіяла рвана рана, з якої хлюпала кров й звисало сухожилля. «Не зволікай!», — крикнув Скіф у свідомості Воїна. «Вона тобі потрібна!». І Воїн його почув. Монета підлетіла вгору й приземлилася на чоловічі долоні.

Скіф упав біля Агати. Однією рукою він знімав із шиї кулон, іншою затискав рану на нозі, якій уже навряд можна було якось допомогти. Крик дівчиська змінився на тихе виття, а очі потроху закочувалися.

— Тримайся! — крикнув Скіф, женучи від себе думки, що всі зусилля можуть виявитися даремними.

Кулон опустився на дівочі груди; срібна монета зникла у нічній пітьмі, а тоді впала на живіт Агати, пофарбувавшись у бронзу. Скіф забрав руки, заляпані кров’ю, але з полегшенням відмітив, що кістка ноги обростала новими м’язами, судинами та нервами. Він підвів очі й напружено поглянув на ту, що стала новим Воїном.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 03.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись