Скорпіон вимагає капітана

1 розділ

Крис де Лаура

Теперішній час

07.07.2163 рік

14:03 АМ

Я стояла на мостовій. До Арасі – планети, населеною торгівельним народом прас, таких розових желейних черв’яків, що одягають в мантії до підлоги – залишалось ще тиждень. Мій торгівельний корабель, один з перших зміг налагодити з ними зв’язок, тому зараз ми їдемо туди на переговори. Можливо в майбутньому саме з-за моєї команди і мене земляни будуть торгувати з прасами. Ну, ми на це надіємось. І так я стояла на мостовій, мій помічник Рік зараз вів корабель, а Саш, який був путівником, в кутку кімнати на карті прокладав найкоротший шлях. Як раптом наш Скорпіон здригнувся, почав мигати червоний колір та кричати сирена.

- Нас пробують захопити в полон! – крикнув Зарій, другий путівник, що сидів за камерами.

- Ми можемо втекти? – крикнула я йому, в цей момент корабель здригнувся вдруге.

- Ні, це військовий корабель, і він скоро проковтне нас!

- Що за корабель?!

 - ВТК 126 ОКІР 2162

- Чорт! Всім бути на своїх місцях, я спробую договоритись. Рік збавляй обороти, Зар слідкуй за їхніми діями, Тома повідом усіх що б розійшлись по своїх кімнатах, та не хвилювались, Том спробуй вийти з ними на контакт! Виконувати!

- Так точно капітан!

Через декілька хвилин красний колір погас, сирена замовкла, команда розійшлась по кімнатам, а Том крикнув:

- Лаура, вони готові до переговорів! Кажуть що б капітан вийшов до східного крила.

- Чорт! - Це було проблемою, адже керувати крім капітана ніхто не міг, тому він майже ніколи не покидає корабель. Не знаю, хто це сказав, але він був чортовим генієм, я впевнена. – Так команда слухати мене! Я вийду з східного крила. Але, не через повне його відкривання, а через люк в стіні. Після мого виходу одразу закрити весь корабель і вивести його до атомної готовності. Без мого дозволу не впускати і не випускати нікого з Скорпіона. І якщо вони виходять на зв’язок просити в переговори мене і тільки мене. Ні з ким іншим не домовлятись. Всім зрозуміло?

- Але, як же ви…

- Я питаю все зрозуміло?!

- Так, капітан.

- Тоді перша готовність!

Я спокійно вийшла з мостової, не має чого їм бачити, що їх капітан боїться. Серце билось об ребра, руки тремтіли, я боялась, жах як боялась. І до східного крила я все таки бігла, можливо в останнє в житті. Що ж про це не зараз треба думати, а потім, вже там, на ворожій стороні. Я добігла, зупинилась, наважилась і стиснувши кулон вийшла до них. В ту ж секунду захлопнула люк і мій корабель прийняв атомну готовність. Молодці, все таки в мене найкраща команда. Військовий корабель здригнувся, о так, вони не були готові до цього. І  для мене нічим хорошим це не закінчилось. Я впала та й ще й втратила свідомість. Останнє, що пам’ятаю вибух і чорні військові ботинки, а потім темнота…

 15 років тому

23.12.2151 рік.

Я готувалась до початку нового року. Ще років сто тому багато сімей відмовилось святкувати це свято, тільки одиниці нічого не змінили і продовжували святкувати, як пам'ять про своє минуле, про минула своїх пра-пра-прабабусь та дідусів. Моя родина відносилась саме до цих одиниць, адже бабуся Марія була не просто археологом, а також дуже добре знала та поважала історію. Мама говорить, що вона завжди казала: «Всі проблеми, що є зараз - були й в минулому. Адже історія йде по спіралі». На жаль, я її не застала, бабуся померла вранці,  так як і тато, а я народилась тільки увечері. Раптом в кімнату зайшла мама, я так  перелякалась, адже сильно занурилась у свої думки.

- Мам, щось сталось?

- Ні, ні, сонечко. Я прийшла просто повідомити, що ми будемо святкувати цього року в Кирила і Ольги, ти ж не проти?

- Ой, ні, ти що? Я, навіть, дуже рада. Ми вже підемо до них?

- Майже, сонечко. Ти підеш перша. А я підійду пізніше, мені потрібно ще зібрати салати до них. Тому до своєї тітки з дядьком ти підеш сама.

- Ну, добре. А з тобою ніяк?

- Вибач, сонечко. Я б дуже хотіла, але ніяк. До речі, що б ти не сумувала в мене є для тебе подарунок. Навіть, два!

- Правда,  правда?

- Так, так. Ось це від нас з татом, - мама протягнула маленький синій мішечок, а потім і червону шкатулку, - а це від бабусі з дідусем. А тепер все біжи, скоріше!

Я встигла тільки відійти пару метрів від будинку, як почувся вистріл. А за ним не далеко від мене й вибух. Я настільки злякалась, що з усіх сил побігла в будинок, що розташовується в парі кварталів від нас. Вся заплакана і залякана я забігла, в будинок тітки і, навіть, не змогла нічого пояснити. На моє щастя, дядько одразу побіг до нас, але мама ні в той, ні в інший день не прийшла. А все що в мене було - це свідоцтво про народження, права на усю нерухомість де Лаурів – подарунок батьків - та кулон скорпіона, ззаду якого було написано «Ти все зможеш, ти ж де Лаур»  – подарунок бабусі та дідуся.



de filie Terrae

Відредаговано: 25.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись