Сільський Детектив. Цикл оповідань(серії)

Розділ 3

Розділ 3

Заледве юний дільничний встиг прибрати сліди від посиденьок та провітрити приміщення, як у двері знову постукали. Тільки цього разу, ніхто не став чекати дозволу і, штовхнувши їх від себе, аби перевірити, чи не зачинено, відразу увійшов. У несподіваному відвідувачі хлопець впізнав місцевого фермера. Чоловік намагався відродити справжню молочну продукцію й тому вирішив зайнятися утриманням та розведенням корів. Своїми намірами заслужив у селян добре відношення й повагу. І це, в принципі, було все, що він міг про нього зараз згадати.

Невеликого зросту, пухкенький чоловічок з добрими очима, стояв перед ним дуже схвильований і намагався щось сказати.

- Степане… Андрійовичу! – з придихом говорив він.

- Так. Доброго ранку, Юрію Петровичу! Що сталося?

- Неподобство!

Чоловік розвів руками і ще сильніше почервонів.

- Та ви присядьте!

- Та ніколи мені сидіти! – сердився фермер.

- Та я Вас уважно слухаю.

- В мене бик…

- Що?

- Зник! – він розвів руки в сторони й запнувся. Здавалося, від такого дикого неподобства чоловік може луснути. До того йому було образливо, що ледь не задихався від люті. – Мого племінного запліднювача, якого я щойно виписав із самого США, вкрали!

- Як?

- Як?! Це я до Вас прийшов з’ясувати! Як? Як можна було вкрасти бика? З ферми! – його ніби прорвало. – Де є доярки! Де є скотарі! Де є охорона, врешті решт! Він же не в чистім полі ходив... Був у загородці прив’язаний! Всі преім… преімт… преімтимні заходи було вжито!

Його обуренню просто не було меж. Виплески гніву виливалися на дільничного, як гній у компостну яму, змушуючи хлопця ніяковіти. Пригадавши, хто є хто? Що він працівник поліції, що пред’ява не стосується його особисто, хлопець, видихнув та мовив:

- Ви хочете писати заяву?

- Я хочу? – не припиняв кричати фермер. – Та я хочу його знайти!

Після цілого місяця спокою й паперової роботи, яку Степану доводилося розгрібати й вивчати, він раптом збагнув, що це його перша справа! Перша серйозна справа! Похмілля на мить минуло. Хлопець засяяв від радості. Нарешті щось схоже на роботу для справжнього дільничного. Дістаючи чисті аркуші для Юрія Петровича, він пригадував форми заповнення заяв та протоколів так, як його вчили. Прокручував у голові всі подальші дії – огляд місця події, опит працівників… Знаходження інших ймовірних свідків. Все це ніби каруселі, крутилося в голові, захоплюючи його з собою. Він навіть посміхався, не в змозі приборкати емоції.

- А мені от не весело! – гримнув фермер, спостерігаючи за юнаком.

- Вибачте… - Степан прибрав з обличчя посмішку, спускаючись з хмар. Віддавши чоловіку аркуш, він сів на місце та став чекати.



Інка Вікторова

Відредаговано: 19.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись