Глава 14

Я з докором дивлюся на Прісциллу. Через її дурість ми станемо не проєктувальницями, а прибиральницями. Ну, яка їй різниця-то, на яких дошках працювати?

— Пані Ботті, — знову прошу я куратора. — Дайте нам шанс. Ми впораємося. Ви ж повірили в нас учора.

Франческа міряє мене гордовитим поглядом.

— Для початку приберіть тут. Потім я, так тому й бути, подумаю, що з вами робити, — як і раніше холодно відповідає дракониця.

Вона йде, залишаючи нас.

Я знову дивлюся на Пріссі.

— Що ти на мене так дивишся? Звільнити вони нас не можуть, а все інше — це так, — вона махає рукою й заходить всередину.

Гидливо відштовхує ногою мітлу, що впала.

— Та і взагалі, ця Ботті занадто високої думки про себе. Ми — проєктувальниці. І працюємо на папері.

— На папері повільніше, а в неї суперечка з паном Сурьє, — я тисну плечима.

Погано, що я залежу від Прісцилли. Можна було б попроситися до іншого фахівця в команду, але ми давно пов’язані й добре спрацювалися. І ще проблема: вона головна. У такій зв’язці людям не віддають верховенство. І дракони не дозволять мені бути головнішою за ельфійку.

Тож доведеться вигадувати чарівні копняки, щоб заохотити її до роботи.

— Лілі, Лілі. А нам то що від цієї суперечки? Вона просто нами хоче скористатися, — Прісцилла морщить носик. — Дракони лаються, а інші страждають.

— А ти не думала про те, що вони нам можуть зіпсувати життя й кар’єру? — питаю я.

— Ой, та кому ми потрібні?! Повернемося в Сирту, і забудуть про нас, — вона махає рукою.

Я ж хапаюся за мітлу. От не подобаються мені її міркування. Зовсім не подобаються. Згрібаю сміття, прибираю павутиння. Десь серед цього мотлоху знаходжу зламану креслярську дошку із закріпленою лінійкою.

— Ось, знайшла інструмент для роботи, — показую ельфійці.

Та вмощується на стілець, який починає під нею скрипіти. Вона знову морщиться.

— Ага, ну ти прибирай, прибирай, — командує вона й закидає ногу на ногу. — Хоча, могла б поскаржитися на те, що не займаєшся справжньою роботою.

Я хмурюся. Рука з мітлою зависає в повітрі. Розвертаюся до неї.

— Що? — питаю її.

На обличчі Прісцилли з’являється єхидна посмішка.

— Як що? Лілі, ти ж розумна дівчинка. Уже завела покровителя? Браво-браво. Один день, а вже дракон поруч, — продовжує вона.

Ось же… Усе ж побачила вона ту дурну тростину.

— З чого ти взяла, що зі мною поруч з’явився дракон?

— Ой, тільки не треба із себе вдавати недоторку. Тільки поїхала з дому. Пам’ятаю твого хлопця, такий ельф симпатичний. Треба ж було проміняти його на дракона! — вона докірливо хитає головою.

— Вибач, але те, що ти кажеш — нісенітниця. У мене немає ніякого дракона й ніяких покровителів.

— Як би не так! — В руках Прісцилли з’являється постфон, вона щось знаходить у ньому. — Йди сюди.

Я підходжу ближче. На фотографії моя кімната в синіх тонах.

Видно стіл і, головне, Деліона, захованого за фіранкою. На жаль, але світло з кімнати висвічує його силует. І ще одну деталь — трикляту тростину біля столу.

Сам ракурс такий, що мене не видно. Мабуть, зафіксоване тоді, коли Пріссі нахилилася до мене.

— Так, Лілі, звідки ж у тебе з’явилася тростина?

— Це…

— Не те, що я подумала, і він до тебе взагалі просто так прийшов? Ох, Лілі, дракони, коли обирають когось, то вже не відступають. Тож твої привілеї й моє мовчання можуть зіграти нам на руку.

— Які привілеї, Прісцилло? Про що ти? У мене нічого немає з драконами. Ми всі на рівних.

Але з її погляду розумію: мені не вірять. Вона вже затаврувала мене зв’язком із драконом, якого немає! І бути не може. Але проблема в тому, що в неї є цей знімок. І вона його може надіслати моєму Джейку, або, хто знає, як ще він може про все дізнатися.

— Як би не так, — вона хитає головою. — Лілі, можеш скільки завгодно заперечувати, мені все одно. Якщо тобі так уже подобається робота прибиральниці, то, будь ласка.

Я хитаю головою. Усе таке перекручене, хибно сприйняте. І довести ж не можна, що воно не те, чим здається.

Залишається тільки зайнятися прибиранням. Мотлох зметений в один бік, усе, що можна використовувати для роботи, — в інший. Весь цей час Прісцилла не допомагає мені. Лише сидить і гмикає зосереджена на постфоні. Дивне в неї ставлення. Дуже.