Розділ 14

Як тільки почалася у нас обідня перерва, я попрямувала на зустріч із подругою.
Потрапивши до кафе помітила, що вона вже сиділа за столиком, попиваючи каву.
– Привіт, – підійшла до неї та обійняла.
– Привіт, Зоє. Сідай за столик, щось будеш?
– Так, каву з круасаном.
Софійка покликала офіціанта та замовила це все.
– Так, що у тебе сталося?
– А що так сильно бачити, що щось не так?
– Угу... Отже, слухаю.
– Вчора пішла влаштовуватися на роботу у ту компанію. Все ніби ішло добре, мене провели до кабінету директора і почала його чекати. І вгадай, кого побачила коли відчинилися двері?
– Ну…
– Олексія, власною персоною, – занадтом голосно сказала, мабуть, бо помітила, що люди вже споглядають на нас.
– Олексія!? – подруга аж кавою подавилася, – а звідки він там узявся?
– Виявляється, це його компанія, – відповіла я.
– Ого, чесно і сама не очікувала такого повороту. А впізнав?
– Ні, аж ніяк. І до речі, дав мені гроші, але за однієї умови.
– Якої? – цікавість в її очах просто вирувала.
– Договір, в якому прописані певні умови, які я потрібна дотримуватися. І сьогодні ми його підписали.
– Так все ніби добре, але бачу, що тебе щось турбує.
– Просто, прочитавши умови, я була шокована, – всередині знову почала накопичуватися злість
– Можеш розказати їх?
– Та я фотографувала на телефон, то зараз покажу.
Знаходжу фото і показую його Софійці.

                              Договір:
1) Зоя Несторівна, завжди повинна погоджуватися із твердженнями Олексія Дмитровича.
2)Також Зоя Несторівна зобов'язана супроводжувати Олексія Дмитровича на всі заходи.
3) Зоя Несторівна, не може звільнитися з місця роботи допоки не відпрацює сумуд, яку узяла авансом у компанії "Dembo".
4) Плідна та корисна праця на користь компанії.
5) Якщо буде порушено хоч один пункт договору, він анулюється, а сума повернення зросте у двічі.

Коли Софійка прочитала оце все, вона підійняла на мене здивований погляд.
– Знаєш, що тобі скажу, це дуже дивно, адже певні пункти ще зрозуміти можна, але деякі це абсурд.
– Я так само кажу, що все це якось не правильно.
– Можливо, знає хто ти, але не показую цього?
– Та ні, не думаю.
– Ну тут іншого пояснення не можу знайти. Час покаже, що і до чого, – промовила спокійним тоном подруга.
– Можливо і так.
Ми ще посиділи трішки, поговорили, і кожен пішов по своїх справах.Повернувшись на роботу, я продовжила дороблювати завдання, які мені довірили.
Коли на годиннику вже показувала шоста година вечора, почала збиратися додому, тобто до мами у лікарню. Зібравши усі свої речі, я пішла на вихід із кабінету. Саме на виході із нього зіштовхнулась із чиїмсь тілом.
– Ой, вибачте, будь ласка! – не підійнявши голови, промовила.
– Потрібно трішки акуратніше бути, Зоє Несторівно, – сказав знайомий голос.
Я різко підійняла голову і побачила Олексія. Він дивився дуже дивним поглядом, раніше цього не помічала.
– Постараюся, – сказала тихо, і відійшла від нього на безпечну відстань.
– Зоє, завтра ти повинна на вечір мене супроводжувати на один захід.
– Добре, а у що мені одягтися? – швидко так погодилася, що здивувала саму себе... без ніяких відмовок…
– Вечірній наряд. Головне не повсякденний образ.
– Добре.
– Я до тебе завтра після роботи о восьмій заїду.
– Домовились.
– До завтра, Зоє.
– До побачення, Олексій Дмитрович.
І обійшовши його, пішла на вихід із компанії. Йдучи до лікарні вирішила зайти в інстаграм та відписати Моніці. Адже впевнена, що вона хвилюється за мене. Я розповіла їй все голосовим та відіслала.
Через двадцять хвилин вже була у палаті мами. Медсестра прийшла увечері перевірити її стан, чи все в нормі. Ще годинку посидівши з татом поруч з нею, ми поїхали додому.
Я вирішила ще заїхати до супермаркету, щоб щось купити на вечерю.

Мої покупки:
1)1 кг картоплі.
2) 1 капустина.
3)Цибуля, петрушка та олія.
4)печиво і цукерки.
5) помідори та огірки.

Оплативши всі свої покупки, попрямувала до машини тата. Додому ми доїхали десь за п'ятнадцять хвилин. Я одразу ж попрямувала до кухні й почала готувати вечерю. Поставила варити картоплю та почала нарізати салат.Через годину на столі стояла чудова вечеря і покликала тата. Сидівши за столом та смакуючи їжею, я вирішила татові дещо розказати.
– Завтра, я не знаю чи зможу навідатися до мами, бо після роботи повинна піти з Олексієм.... тобто з Олексієм Дмитровичем на якійсь захід, – сказала спокійно, пережовуючи їжу.
– А зрозуміло, але не розумію чому ти, адже є в нього секретар, або ще дівчата на роботі, з якими давно співпрацює.
– Тату, не знаю, мабуть, так потрібно, – я вирішила змовчати про договір.
– Побачимо, побачимо...
– Рідний, між нами нічого немає, він навіть мене не впізнав, не хвилюйся...
– Доню, будь обережною, а серце саме вибере, що і до чого, – чітко промовив тато.
– Домовились!
Повечерявши, узяла посуд і поставила його у посудомийку. Сама вирішила взяти плед та вийти у сад.
Ніч... Мабуть, такого спокою і тиші, як в цей час ніколи немає. Адже ти просто залишаєшся наодинці зі своїми думками... Я просто стояла і дивилася на зорі. Вони знаходилися так далеко, але дарували таку красу та спокій...На даний час, не могла зрозуміти себе ніяк... Адже моє життя кардинально змінилося після приїзду на Україну. Ще й поява Олексія в моєму житті, це ніби сон. Адже розуміла, що в Іспанії є Іліан, якому не байдужа (ну наскільки він це казав). От серце не можу це сприйняти, воно ще досі болить за смарагдовими очима, які навіть не пригадали мене...
Життя, іноді підкидає нам різноманітні сюрпризи, але чи вони тобі потрібні будуть, вирішувати тільки тобі...
– Доню, проходь до будинку, надворі холодно...
– Добре, тату, я зараз вже іду.
Ще трішки вдихнувши цей запах нічного міста, пішла до своєї кімнати.Змила з себе косметику, швиденько переодяглась і лягла у ліжко. Перед сном вирішила перевірити інстаграм. Там побачила пропущений відеовиклик від Моніки. Вона ще була у мережі і я вирішила передзвонити.