Смерть стилю

Смерть стилю

«Я пишу не своїм стилем, це творча імпровізація на тему: ,,Зіграй мертву пантоміму’’», – прочитав я на обгортці. Напевне, то був якийсь шоколад, від якого автори впадали у вакханалію метафорично-саркастичної істерії. Дивно, напевне народився роман, якого світ не побачить, але головний герой продовжує жити і я бачив його сліди за рогом – вони вели у цирк. У нього немає обличчя, напевне він ховається в собі, або він ховає особу творця, якою і є та злякана дівчинка з вулиці. Я не сильно думаю, що варто знайомитися з людиною, яка боїться смерті – образ красивої, але холодної приходить, коли самотність роздягає до обмороження Его. Не знаю, в кого яке Его, але воно існує, і це факт навіть у жовтих блогах a la «Холодна зима, я не знаю борделів у цьому місті, що краще: чоловік чи фемінізм? Гляньте: «Ось я, самотня і непотрібна» стає оманливо гидко, якщо не вживатися в автора та його світ. Отже, справжній маестро свого твору серед своїх ілюзій мого цирку не побачить – він сприйме їх за щось схоже.

Використавши дедукцію, я викрив сліди з букв, які вели в місцевий будинок культури, де мали бути гастролі невідомого актора. Я придбав квитки на спектакль і сів у першому ряду, і аплодував, прискіпливо аналізуючи, як  випадкову дівчину на першому побаченні. Купивши дороге вино, я зустрів його в портері та, як сумлінний автор, докладаю почуте як безперечний факт у цій справі, отже:

-Як вас звати?

-Вам це потрібно?

-Так.

-Ви автор, який усе втратив?

-А Ви тоді герой, якого ніхто особисто, крім вашого творця, не знає?

-Нажаль.

-Співчуваю.

-У мені закладені емоції, які я переживаю з огляду на сюжет.

-Добре, тоді я пропоную вам відшукати у цьому місті вашого творця. Але спершу – це дівчина чи хлопець?

-Дівчина.

-Коло підозрюваних помітно звузилося, – усміхнувся я. Так ми гуляли по скверах, майданчиках і парках і знайшли її – вона стояла біля річки, уся знервована й втомлена пошуками нової форми роману. Я би сам описав її смерть, але її творіння заговорило з нею і вона вирішила дописати історію, а я пішов далі, усміхаючись з того, що поцупив її стиль.

Вона довго мовчала, курила дорогі сигарети і тремтіла ніби перед розстрілом:

-Чому ти мене покинув?

-Не сльози відрікаються від трагедії, а трагедія від сліз.

-Зрозуміло. Чому з'явився лиш зараз?

- Я завжди був із тобою, коли ти гортала свої рукописи і допрацьовувала мене, тікаючи з моїм образом на цвинтар дитячих ілюзій, і там травмувала нас обох, мене і своє..., тоді твій сум дихав мною.

-Ти – навіщо?

-Я всього на всього твій задум.



Йогонес де Сіленціум

Відредаговано: 16.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись