Сміттяр

17

Увесь тиждень, що залишився до початку навчального семестру, Ерік просидів удома. З Тедом вони обговорили подробиці свого задуму у найдрібніших деталях по телефону. І все ж, чим ближче було до дня "Х", як вони жартома його називали, тим неспокійніше було в Еріка на душі. Бабуся, яка, здавалося, могла б, якби захотіла,  читати його думки, розуміла - хлопця щось гнітить. Але вона пояснила для себе  його дивну поведінку сваркою з батьками, та й майбутніми змінами в житті - адже доведеться "вписуватися" в новий колектив, виходити, як було модно говорити в часи її молодості, з "зони комфорту". Вона намагалася усі ці дні підгодовувати онука чимось смачненьким, і, заходячи до його кімнати,  бачила, що він увесь час як не "висить" на телефоні, то сидить, втупившись в екран ноутбука.

 - Ти, часом, не закохався? - спитала вона його в останній день перебування удома.

 - Ні, з чого ти взяла? - здивувався Ерік.

 - Просто в тебе якийсь дивний вигляд, наче ти  перебуваєш тут тільки фізично, а в думках витаєш десь далеко. І телефона з рук не випускаєш...

 - Просто з одним знайомим хлопцем розмовляв. Ми будемо вчитися в одній групі.

 - А як його звуть?

 - Девід, - назвав Ерік перше-ліпше ім'я, що прийшло на гадку.

 - Добре, тоді я спокійна, раз ти вже знайшов собі товариша у коледжі. Може, вас і в одну кімнату поселять?

 - Там буде видно, - знизав плечима Ерік.

 - Я попросила батька, щоб завтра після роботи відвіз твої речі до гуртожитку. Адже післязавтра уже перший день занять. Ще треба тобі продуктів трохи зібрати...

 - Ба, нічого не готуй! Там є їдальня, нас годуватимуть безкоштовно. І тато хай не хвилюється, я сам доберусь. Мене... е-е-е... мама Девіда підвезе на машині.

У його плани зовсім не входило, щоб батько відвіз його під конвоєм до гуртожитку. Власне, Ерік взагалі не мав там з'являтися, вони з Тедом домовилися зустрітися у парку неподалік коледжу, і в гуртожиток вже прийде Тед з Еріковими речами.  А той поїде до квартири Теда.

 - Ну, як знаєш. - трохи ображено промовила бабуся, виходячи з кімнати.

************

Наступного дня в умовлений час Ерік узяв спортивну сумку з одягом та деякими особистими речами, в другу сумку поклав свій ноутбук і  пішки вирушив до призначеного місця зустрічі. Йти було не дуже далеко, проте від хвилювання він увесь спітнів. Ще й стояла на диво жарка погода, як для кінця серпня.

Отож, опинившись, нарешті, у затінку паркових алей, хлопець зітхнув з полегшенням. Він сів на лавку, поклав поряд свій багаж та набрав номер Теда.

 - Виїжджаю, - коротко промовив той.

За кілька хвилин Ерік побачив таксі, що зупинилося біля входу в парк. З авто вискочив Тед - він, як і було заплановано, підстригся та пофарбував волосся в світліший колір, так що тепер хлопці виглядали наче близнюки.

 - Привіт! Поїдеш назад цією ж машиною, - діловито промовив Тед.  - Я не зміг тобі показати. що і як у мене вдома, то попросив це зробити Поллі, вона тебе зустріне біля під'їзду. Ми по сусідству живемо.

 - Та я б і сам розібрався. - махнув рукою Ерік.

 - Нічого, їй не тяжко. Тримай, це мої ключі - ось від під'їзду, код - 7759, ось - від квартири. Ось телефон. Якщо щось буде треба - телефонуй на свій номер, він є в пам'яті. Або в месенджер пиши.

Ерік узяв телефон приятеля і віддав йому свій, а також власне посвідчення особи. Документи Теда перекочували до Ерікової кишені.

 - Ти ж тільки не викидай ніяких коників, - сказав Ерік. - Бо якщо документи просканує поліція, то за відбитками пальців копи зрозуміють, що вони не твої.

-Ой, не вчи ученого!  - махнув рукою Тед. - Ти що мене, дурником вважаєш? Сидітиму тихенько, не хвилюйся.

 - Ну, наче все. Забирай мої манатки, і з Богом!

 - Добре, моїм усім добром користуйся на здоров'я. Якщо щось буде потрібно - то купуй, не соромся. От чорт, мало не забув! - Тед стукнув себе долонею по лобі. - Тримай мою картку, тут десять тисяч, думаю, на тиждень тобі вистачить. Пін - код простий - чотири сімки.

Очі Еріка округлилися від здивування.

 - Так багато, - невпевнено сказав він. - може, зніми і забери з собою, а мені залиш трохи на дрібні витрати.

 - Не вигадуй! Ти думаєш, я  не взяв з собою грошей? Та не переживай, я їх нікому не показуватиму. І ще раз повторюю - знімай з карти і витрачай, скільки захочеш, ти ж тепер - я, отже, маєш відповідно себе поводити. Ну, бувай, старий! Ні пуху, ні пера! Ти що, цегли у ці торби напхав?

Він, поморщившись, підняв Ерікові сумки та поніс до гуртожитку. Ерік якийсь час дивився йому вслід, потім пішов до таксі, що все ще чекало за рогом.

Нове життя розпочалося.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 23.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись