28

У п'ятницю зранку пролунав телефонний дзвінок. Лише поглянувши на екран смартфона, Ерік відчув, як неприємний холодок прокотився по спині, і шкіра вмить вкрилася мурашками.

"Старий" - було зазначено Тедом навпроти цього номера. До цього батько Теда ніколи не телефонував сам, принаймні у будні дні. Тед раніше казав, що сам зв'язуватиметься з батьками на вихідних, отже Еріку не слід було хвилюватися. Та нині причини для хвилювання якраз були.

Ерік натиснув на кнопку "прийняти виклик". Деякий час у  слухавці панувала тиша, а потім враз прорізався владний чоловічий голос.

 - Теде, що там у тебе відбувається? - спитав містер Рассел, навіть не привітавшись.

Хлопець гарячково розмірковував, що відповісти, та так нічого й не придумав.

 - А про що ти? - постарався спитати  якомога безтурботніше.

 - У тебе якийсь дивний голос.

 - Я ... е-е-е... застудився.

 -- Ясно. Я про те, що ти більше тижня не телефонував мамі. Вона тут вже нервувати почала.

Ерік видихнув. Здається, про його перебування в поліції батьки Теда  не знають.

 - Справ було багато, - сказав він. - Навчання, те-се...

 - Ну добре, - містер Рассел явно поспішав, у його голосі відчувалося нетерпіння. - Ми через два тижні маємо приїхати на вікенд, тоді поговоримо про твої успіхи в університеті. Зараз даю телефон  Еммі.

У слухавці щось зашурхотіло, а тоді хлопець почув жіночий голос:

 - Тедді, як ти там, любий?  Чому не телефонуєш?

 - Я якраз збирався це зробити, - викрутився Ерік.

 - А що у тебе з голосом? Ти якось інакше говориш...

Певно,  голоси у них з Тедом все-таки відрізнялися, але всі, хто спілкувався з Еріком у реалі, зважаючи на велику зовнішню схожість, того не помічали. По телефону, та ще в розмові з батьками, ввести в оману було складніше. Тож Ерік ще раз повторив історію про застуду і намагався відповідати на всі питання односкладно. Втім, мама його друга була настільки балакучою, що встигала вести діалог відразу за двох. Хлопцеві ж залишалося тільки час від часу вставляти у розмову  репліки типу "так" або "добре".

З цієї розмови Ерік уяснив, що за два тижні подружжя Расселів ненадовго приїде  додому, аби побувати на весіллі дочки своїх близьких друзів. І, користуючись нагодою, Емма Рассел, яка була просто "поведена" на різних дизайнерських штучках та модному облаштуванні житла, вирішила зробити ремонт у квартирі сина. Звичайно ж, не власноруч, а силами якихось модних спеціалістів. І вона, особливо не цікавлячись думкою сина з цього приводу, ставила його перед фактом - на ті вихідні він має звільнити своє помешкання для майстрів та перебратися до будинку батьків.

 - Добре, я зрозумів. - буркнув Ерік, вдаючи невдоволення. Втім, йому самому було все одно - адже це Теду на вихідних доведеться спілкуватися з батьками, а він у цей час буде зі своєю родиною. Ерік подумав мимохіть, що за ці кілька тижнів, котрі минули від початку навчального року, він устиг віддалився від батьків і бабусі - зовсім не згадував про них, наче їх і не було. Але ж уже сьогодні ввечері він знову опиниться в їхній тісній квартирі, де увесь час хтось стоїть над головою і виховує, розпитує, повчає... Йому зовсім не хотілося повертатися додому.

 - Теде, ти мене зовсім не слухаєш! - бринів у трубці мелодійний голос міссіс Рассел. - Не забудь сходити до лікаря, хай призначить якісь пігулки. Бідненький, ти, мабуть, перевтомився...

 - Та ні, все нормально. Але мені вже треба бігти на пари...

 - Добре, любий! Цілую тебе! Бувай!

По завершенню розмови Ерік відчув себе дещо підбадьореним, але потім він згадав про проблему, яку має вирішити, і знову  відчув, як голову обсідають похмурі думки. Може, не варто робити жодних активних рухів? Адже загалом він нікому нічим не зобов'язаний. Це ж Ден сам вліз у халепу, та й його потягнув за собою. Але у глибині душі хлопець вже давно прийняв рішення і знав, що вчинити інакше йому не дозволить сумління.

**********

Коли вони увечері, як завжди, зустрілися з Тедом у парку неподалік коледжу,, Ерік розповів другові про дзвінок від його батьків, їхній майбутній приїзд та задумку міссіс Рассел щодо ремонту.

 - Вона мене вже дістала своїми "геніальними" ідеями, - пробурмотів Тед. - Лише півроку тому купила нові меблі, тепер знову щось у голову зайшло... Ну добре,  це я сам владнаю. В універі там все гаразд?

 - Звичайно, - Ерік вирішив, що не розповідатиме другові про пригоду, у яку він потрапив через той злощасний мітинг. Скоріше за все, полісмени вирішили нікому не повідомляти про його затримання, аби ім'я Расселів не перетирали журналісти, тож Тед може спати спокійно.

 - Поллі привітав? Вручив їй подарунок ?

Ці запитання застали Еріка зненацька. За всіма подіями останніх днів вечірка у Поллі не те, щоб зовсім забулася, але відступила на задній план свідомості. Зараз же він  ніби наяву побачив ту їхню прогулянку і поцілунок на оглядовому колесі. Його серце забилося частіше, і він приклав усіх зусиль, аби зберегти невимушений вираз обличчя.  "Я розберуся з цим пізніше", - знову подумав хлопець.

 - Так, вручив. Цікава у них сімейка, - недбало сказав він.

 - Сестра класна, правда? Але вона птиця не твого польоту, на жаль...

 - Та в неї бойфренд такий, що їй у батьки годиться.

 - Отож, - Тед перекинув сумку через плече і махнув рукою - Ну, бувай! Треба ж і мені Поллі привітати з іменинами!

Ерік якийсь час стояв і дивився йому услід, намагаючись збагнути, що саме відчуває цієї миті.  Жаль? Заздрість? Занепокоєння? Потім до нього дійшло, що він так і не поговорив з Тедом про питання, яке обмірковував увесь ранок.  Ну що ж, розмова перенесеться на понеділок. Настрій геть зіпсувався, як і погода надворі. Рвучкий холодний вітер згинав гілки дерев, жбурляв у обличчя холодні дощові краплі. Ерік накинув на голову капюшон куртки та подався додому.