Сміттяр

30

Розмістивши оголошення в Інтернеті, Ерік швидко знайшов покупця на мотоцикл та отримав за нього потрібну суму. Чи було йому шкода втрачати омріяну річ? Він намагався про те не замислюватися. Гроші хлопець приніс до університету та, покликавши Джулію до умовленого місця на горішньому поверсі, передав  їй.

 - Віднесеш це Денові. - сказав він. - Тільки ні в якому разі не говори, що їх тобі дав я.

- А як же мені пояснити появу такої кругленької суми? - спитала дівчина. - Дену відомо, що в мене та моїх рідних великих статків немає.

 - Скажеш... - Ерік на мить задумався. - Скажеш, що це якийсь благодійний фонд, дізнавшися про проблеми його сім'ї, вирішив допомогти. Мовляв, його батько заслужений вчитель і все таке... Одним словом, придумаєш щось.

 - Добре, - Джулія подивилася на нього з деяким сумнівом. - Але ж ці гроші потім треба буде тобі віддати? Тут досить багато...

 - Нічого не треба, - буркнув Ерік. - Для мене це, так - гроші на кишенькові витрати...

Він повернувся і швидко побіг униз сходами.

************

А життя тривало, все йшло своєю чергою, ніяких особливих пригод більше не відбувалося.  Ерік записався на усі, які тільки були доступні першокурсникові, семінари, лекції та факультативи, він прагнув за той час, що залишився до кінця семестру, встигнути зробити чим побільше. Відповідно. вільного часу він практично не мав.

Правда, з Поллі вони регулярно зустрічалися в університетській їдальні, час від часу і після пар вибиралися в кіно чи до кав'ярні,  базікали про все на світі, але до того, що відбулося між ними на день народження дівчини, більше не поверталися. Іноді Ерікові здавалося, що то був тільки сон. Есемесок він, навчений гірким досвідом, теж їй більше не писав.

Але знайшлося для них ще одне "місце зустрічі" - Поллі несподівано записалася на той самий факультатив з астрономії, що й Ерік. Його вів літній професор Морган, якого усі в університеті вважали трохи дивакуватим. Ще б пак - він залюбки вітав на своїх заняттях усіх, хто тільки заходив "на вогник", незважаючи на те, що, можливо, ці студенти, як-от Поллі, здобували спеціальність, котра з  астрономією не мала жодних точок пересікання. "На вогник", можна сказати, у прямому значенні слова - тому що заняття проводилися увечері в маленькій обсерваторії, де було все необхідне обладнання для спостереження за небесними тілами.  Професор Морган дуже любив свою справу і, що особливо сприяло його популярності , - міг розповісти про найскладніші наукові теорії так, що його розуміли усі без винятку. Тож не дивно, що зазвичай на цих вечірніх заняттях яблуку не було де упасти.

Ерік та Поллі сідали поруч і уважно слухали викладача. А останнім часом вони ще й почали залишатися після закінчення занять, щоб мати можливість про щось запитати ( в основному, цим займався Ерік, а Поллі тим часом спостерігала у телескоп за зорями). Потім професор зачиняв обсерваторію, і вони втрьох ішли додому ( виявилося, викладач жив  на сусідній вулиці ).

Такі неквапливі прогулянки нічним містом теж перетворювалися на своєрідні лекції, тема яких часто задавалася випадково, але від того вони були ще цікавішими.

От і цього дня почалося все з того, що Поллі  спитала у професора Моргана:

 - А це правда, що багато зірок, які ми бачимо зараз на небі, насправді уже не існують? Вони вибухнули чи, навпаки, охололи і перестали світити. Але  світло від них досягає землі тільки зараз, я правильно зрозуміла?

 - Так, все вірно. - відповів професор. Він підвів голову і подивився у небо, хоча на міській вулиці, осяяній яскравими ліхтарями, навряд чи можна було розгледіти зірки. - Найближча до нас зоря, Проксима Центавра, знаходиться від Землі на відстані приблизно чотири світлові роки, або, якщо перевести це в кілометри - не багато, не мало, сорок мільйонів мільйонів кілометрів. Для порівняння - відстань від Землі до Сонця світло проходить лише за вісім хвилин. Але це найближча зірка, а більшість із  них лежать у межах декількох сотень світлових років від нас. Тому ми цілком можемо зараз спостерігати світло зорі, яка перестала існувати  сотні років тому, а її промені тільки-тільки досягли Землі.

 - То це ж тільки ті, які ми можемо бачити неозброєним оком, - докинув Ерік. - А насправді їх набагато більше, і вони знаходяться ще далі від нас.

 - Так, - погодився професор Морган, - ми бачимо на небі приблизно п'ять тисяч зір, а це лише близько однієї десятитисячної відсотка від усіх зір нашої галактики - Чумацького Шляху. А Чумацький Шлях - лише одна з-понад ста мільярдів галактик, котрі можна спостерігати у сучасні телескопи. І кожна галактика містить сотні мільярдів зір. Якби зоря була крупинкою солі, то всі вони, видимі неозброєним оком, умістилися б у чайній ложці. Проте зорі всього Всесвіту при такому ж масштабі утворили б кулю діаметром понад тринадцять кілометрів.

 - Ні, це просто нереально собі уявити! - вигукнула Поллі. - Хоча, знаєте, я, коли була зовсім маленькою, часто думала про це, і іноді мені вдавалося побачити в своїй уяві, якою маленькою є наша Земля у порівнянні з усім Всесвітом. Чесно, я усвідомлювала це, тільки не могла передати словами!

 - У вас гарно розвинута фантазія, - посміхнувся професор. - Кажуть, письменники, музиканти, художники та інші творчі особистості можуть відчути серцем те, що науковці безрезультатно намагаються осягнути розумом.

 - І ще, знаєте, чим я увесь час переймалася в дитинстві? Мене цікавили мандрівки в часі, я вірила, що це можливо. А справді, з точки зору науки,  можливо людині переміститися у минуле чи майбутнє? Так, щоб це було насправді, не в кіно?

 - Ну що ж, це не зовсім нереальна річ. - відповів їй викладач. - Теорія відносності допускає можливість створення машини часу, що може перенести людину в майбутнє. Ви входите до неї, чекаєте, виходите й виявляєте, що на Землі минуло значно більше часу, ніж спливло для вас. Сьогодні у нас немає технологій, які дозволяли б таке здійснити, але це лише справа часу: ми знаємо, що подібне можливо.  Теде, от якби ви були конструктором такої машини, за яким принципом вона б працювала?



Мар'яна Доля

Відредаговано: 23.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись