Сміттяр

41

- Мій проект передали в NASA? Професоре Морган, ви, мабуть. жартуєте?  - Ерік не міг повірити почутому.

 - Саме так, Теде. Розумієш, там працює мій університетський товариш, він задіяний якраз у тій групі вчених, котра займається розробкою "гравітаційного трактора" для боротьби з астероїдом. Але проблема полягає у тім, що вони не встигають його запустити в найближчі терміни. Доведеться хіба молитися, щоб Апофіс і зараз благополучно оминув Землю, а заходи з його ліквідації відкласти до наступної появи "небесного гостя". Ще кілька десятиліть тому було потрібно пару років, аби "трактор" посунув астероїд з його орбіти. Зараз з удосконаленням технічних можливостей достатньо всього кілька місяців, щоб це зробити без шкоди для Землі. І все одно тих кількох місяців ми не маємо, тому що, за приблизними підрахунками, Апофіс наблизиться до нашої планети на небезпечну відстань десь напередодні Різдва...

Ерік кивнув. Йому все це було добре відомо.

 - Я показав твою роботу Букеру просто так,  аби він сказав, що з цього приводу думає. Не хотів тобі говорити заздалегідь, щоб не засмучувати, якщо проект розкритикують. Але, знаєш, він здався їм досить цікавим. Більше того, мій товариш сказав, що на його основі вже виготовили експериментальну модель, і вона запрацювала. Звичайно, не всі розрахунки в тебе були вірними, але головна ідея виявилася правильною. Так що можеш пишатися - в деякій мірі ти доклав руку до створення нової моделі "гравітаційного трактора", яка зараз саме конструюється.

 - Круто! Дякую вам, професоре Морган! - вигукнув Ерік.

 - Почекай дякувати, це ще не все... У вигляді заохочення за твою працю, тобі пропонують побувати на орбіті і власними очима побачити, як буде вводитися в дію "трактор". Ну, звісно, ти в тому ніякої участі не братимеш, просто приєднаєшся до учасників експедиції в якості космічного туриста. Як ти на це дивишся?

Ерік просто втратив дар мови. Звісно, космічні польоти вже не були жодною дивовижею, проте досі залишалися досить дорогим задоволенням. Тому космічний туризм як вид екстремального відпочинку могли дозволити собі лише багаті люди.

 - Мені треба буде щось платити? - зрештою поцікавився він.

 - Ні, звісно. Вся програма фінансується державою, тож помандруєш на орбіту абсолютно безкоштовно. А ти що, там жодного разу не був? У мене онук навчається в третьому класі, то канючить, що вже половина його однокласників встигла злітати в космос... ну то, правда, престижна школа, одні діти "шишок" вчаться... Але твої батьки теж наче не з бідних...

 - Якось не доводилося, - швидко відповів Ерік. - Мої батьки... вони консерватори в цьому плані. Віддають перевагу більш звичним маршрутам.

 - Гадаю, вони не будуть проти? Хоча, якщо тобі вже є вісімнадцять, це не грає особливої ролі. Лише потрібно буде підписати деякі документи та пройти медогляд. Ось тут все написано, - і він вручив Ерікові пластикову теку, де дежали кілька аркушів паперу.

 - Дякую! - хлопець щасливо посміхнувся. - Я досі не можу повірити, що це все насправді! Ви стільки для мене зробили!

Професор Морган стримано посміхнувся.

 - Ну що ж, юначе, - сказав він. - Колись будете отримувати Нобелівську премію - запросите мене на церемонію нагородження - і ми будемо квити...

***

Проте коли Ерік повідомив втішну новину Поллі, та, на його подив, зовсім не  зраділа. Навпаки, вона почала хвилюватися.

 - Еріку, це не найкраща ідея, - мовила вона, взявши хлопця за руку. Вони сиділи в маленькій затишній кав'ярні на набережній, спостерігаючи крізь вікно, як вітер жене сірою поверхнею ріки брудно-білі клапті піни. Золота осінь закінчилася, похмуре небо висіло низько над землею, дерева виглядали на його тлі оголеними чорними скелетами. Проте було ще досить тепло.

 - Чому ти так вважаєш? - спокійно запитав Ерік.

- Я думаю, що це може бути небезпечним. Все-таки - злітати в космос - це не те саме, що прокататися на таксі.

 - Та ну! Щороку тисячі людей вирушають на орбіту як туристи, і нічого з ними не трапляється. Літаки розбиваються набагато частіше, ніж космічні кораблі. Он на Місяці вже взагалі спа-курорт відкрили для любителів екзотичного відпочинку...

 - Ти маєш летіти не на Місяць, а до того клятого Апофісу, я на ваших факультативах скільки про нього наслухалася, що як тепер це все забути? А раптом він вибухне?

 - З якого дива йому вибухати? Поллі, це не бомба і не граната, а просто велика каменюка. Летить собі, та й летить. І невже ти думаєш, що ми будемо до нього занадто наближатися? Наш корабель всього лише виведе на орбіту "трактора", а вже той робитиме свою роботу. Вчені будуть просто спостерігати з безпечної відстані і керувати його пересуванням. А я взагалі на все це дивитимуся, як глядач. Це абсолютно безпечний політ, можна сказати, просто прогулянка.

 - Ага, а як щось піде не так, і  гравітація подіє не лише на астероїд, але й на ваш корабель? Якщо вас закине кудись далеко, в інший вимір, як у тому серіалі про "Кристал"?

 - Поллі, та то фантастичний фільм! Ти б ще "Армагеддон" у приклад навела... Заспокойся і не накручуй себе...

 - А якби я попросила тебе вибрати щось одне - політ чи мене? Що для тебе було б важливішим? - з викликом спитала дівчина.

Ерік якусь мить помовчав, дивлячись на неї.

 - Ти важливіша, - промовив спокійно. - Але ж, звісно, ти не поставиш мене перед таким вибором? Адже я мріяв про цей політ усе своє життя...

Поллі сердито пирхнула:

 - Лети, куди хочеш, роби, що хочеш! Всі ви, чоловіки, з одного тіста... Думаєте лише про себе!

 Вона навіть підвелася зі стільця, наче збиралася піти геть. Проте Ерік устиг спіймати її за руку і посадовити собі на коліна. Дівчина ще трохи попротестувала, але потім обняла його за шию та поцілувала.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 23.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись