Сміттяр

44

- Увага, всім пристебнути ремені безпеки, - оголосив командир екіпажу, капітан Харпер.

Ерік сидів поряд із  професором Букером, котрий, здавалося, анітрохи не переймався тим, що от-от відбудеться старт, а продовжував щось набирати на своєму планшеті.

Ерік, навпаки, був занадто схвильований, аби думати про щось інше, окрім того, що за кілька хвилин  здійсниться його мрія. Все, що було з ним у житті до цього, неначе відійшло на другий план. Лишилося тільки передчуття чогось неймовірного, яке не передати було словами.

Він почув, як запрацювали двигуни, весь корабель злегка завібрував.

 - Зараз трохи потрясе, - сказав професор Букер, ховаючи свій планшет.

Якщо чесно, Ерік так багато прочитав про старт, посадку та перебування астронавтів у космосі, що очікував більшого дискомфорту. Він пригадав, як описував свої відчуття при зльоті у 60-х роках минулого столітя один із астронавтів, порівнюючи їх із тим, що на груди всівся слон. Однак із того часу багато що змінилося, і сам момент старту нічим особливо хлопця не вразив. "Потрясло", це правда, але не більше, ніж того дня, коли Ерік з батьками летіли на літаку в гості до родичів та потрапили у зону турбулентності. Астронавти про щось перемовлялися, стежили за роботою приладів, встановлювали зв'язок із Землею. Але видно було, що все це для них - звична, рутинна робота, котра перемежовувалася якимись жартами та обговоренням спільних знайомих.

Сам же Ерік прикипів поглядом до ілюмінатора, вражений тим, як міняється колір неба у міру того, як корабель підіймався все вище й вище. Це можна було порівняти хіба з тим, як невидимий художник споліскує щіточки від акварелі у прозорій піалці: спочатку  від блакитної фарби, потім від синьої, далі від густо-фіолетової, і, нарешті - від чорної.

 - Знаєш, як визначають межу космосу? - спитав його професор Букер. - Своєрідним "кордоном" вважають умовну висоту сто кілометрів над рівнем моря, що по-науковому називається лінією Кармана.  Це, якщо можна так висловитися, уже не батьківщина, але ще й не чужина: саме на цій висоті народжується один із улюблених нами природних атракціонів - полярне сяйво, а зовнішня частина земної атмосфери простягається ще на десятки тисяч кілометрів вгору. Досягнення літальним апаратом стокілометрової позначки і є головним критерієм, за яким політ  визначають як космічний.

Перші два ступені ракети відділилися досить м'яко, а от під час відокремлення третьої корабель відчутно здригнувся.  І тут Ерік пережив те, чого з таким нетерпінням очікував - стан невагомості. Він, правда, досі був пристебнутий ременем до крісла, але ваги свого тіла вже не відчував. Чіткі, насичені кольори за склом ілюмінатора ще підсилювали відчуття ейфорії. Йому захотілося кричати від захвату.

Правда, тут один із астронавтів трохи зіпсував загальне враження, обернувшись до нього і промовивши:

 - Хлопче, може, до вбиральні хочеш? То почекай  п'ять хвилин, зараз ввімкнеться система штучної гравітації і можна буде встати.

***

На відміну від космічних апаратів попередніх років, нинішні кораблі були більш комфортними, у них штучно створювалося тяжіння, подібне до земного. Тобто відчуттям невагомості, яке приносило раніше астронавтам безліч приємних емоцій, але й багато незручностей,  Ерік устиг потішитися лише кілька хвилин. Потім він зміг відстебнути пасок безпеки, встати і пройтися кораблем. Якщо чесно, хлопець був трохи розчарований. Це було схоже на те, як у дитинстві він з нетерпінням очікував настання Різдва, підраховував дні до свята, мріяв про подарунки, котрі отримає. Але коли на календарі з'являлася заповітна дата, і вся родина сідала за святково накритий стіл, а з-під ялинки діставалися красиво загорнуті пакунки, Еріку ставало сумно. Адже тепер  доведеться мріяти про щось інше...

Втім,  швидко він знову захопився тим, що відбувалося на кораблі.  Адже розпочалися приготування до спуску "трактора". Надзвичайно цікаво було бачити на власні очі, як злагоджено працювала уся команда. На екрані з'явився і "винуватець" їхньої експедиції - той самий прославлений астероїд Апофіс. Звичайно, корабель від нього відділяла досить велика відстань, і все одно спостерігати за небесним тілом не з Землі, а безпосередньо із космосу було круто. Ерік дістав телефон і зробив кілька селфі, аби потім похвалитися перед друзями. 

А тим часом на великому екрані можна було бачити, як повільно відкрився транспортний  відсік, і  "тягач" вилетів у відкритий космос. Його маршрут старанно відслідковували, звіряючись із попередніми розрахунками. Незабаром він мав наблизитися до астероїда і  летіти вже поруч із ним, поступово змінюючи його траекторію, поки той не зійде з земної орбіти. Усе обладнання вже запрацювало, тож залишалося тільки чекати результатів. 

Професор Букер знову дістав свій планшет.

 - Знаєш, Теде, за нами зараз стежать мільйони людей, - сказав він. - Бо наш політ транслюється у прямому ефірі, усім цікаво, як же вдасться подолати  цього Бога Хаосу. Ось глянь - мені надсилають питання від глядачів популярного телешоу. На жаль, пряме включення зробити неможливо, а так би й ти міг помахати рукою у кадрі. Але можна відправляти повідомлення. І такі питання трапляються, що і сміх, і гріх. Ось, до прикладу: " А чи повернеться потім "трактор" на Землю?" Або "Чи не боїтеся ви, що гравітаційне поле вплине не лише на астероїд, але й на ваш корабель?" Ну що, Теде, ти запропонуєш їм відповісти?

Ерік тільки розтулив рота, щоб висловити свою думку з цього приводу, як раптом "Оріон" досить відчутно здригнувся, світло в командному відсіку мигнуло і погасло, щоправда, за кілька секунд ввімкнулося знову. Але екрани,  де тільки що виднілися зображення астероїда та різні дані роботи корабля, лишилися темними.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 23.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись