Сонячне затемнення

6

Сумно Лізі стало пізніше.  Одного вечора за розмовою Андрій повідомив дівчині ,що їде на важливе завдання за межі країни. І займе воно щонайменше два місяці. І до того ж виліт уже післязавтра. Ліза просто не знала ,що на це сказати . Сльози її почали душити із середини, вона почала уявляти ,як довгими місяцями не отримуватиме жодної звістки від коханого.  Від цього ставало ще гірше. Андрій не чіпав її ,бо розумів ,що їй потрібен час. 

Наступного суботнього ранку Ліза прокинулася без Андрія. Його не було вдома. Дівчина за ніч подумала про безліч речей. І вирішила ,що нічого не вдіє з тим, що у її коханого така робота. Якщо вона хоче прожити все життя поруч з ним, має миритися з цим.  

Ліза вже й сніданок приготувала і сіла чекати Андрія, щоб разом поснідати. Дівчина знала ,що по суботах він займається у залі, але сьогодні чомусь затримується. Вона вирішила зателефонувати ,але не встигла набрати номер ,як почула дзвінок у двері. Коли відчинила двері ,на порозі побачила Ганну Петрівну. 

-Добрий ранок. ,-сказала Ліза трохи здивовано,бо не очікувала побачити цю жінку. 

-Я зайду, маю з тобою поговорити про дещо,- сказала Ганна Петрівна. 

Жінка увійшла до вітальні і розмістилася на дивані. Ліза сіла навпроти і нервово напружилася. 

-Я  хочу одразу перейти до справи ,тому ,дівчинко ,уважно послухай мене. Я хочу ... Ні, навіть ,вимагаю ,щоб ви з Андрієм розстались. Ти йому не пара і разом вам точно ніколи не бути. 

-Вибачте ,але я не можу. Я люблю Андрія,- сказала Ліза. Її безмежно обурили слова Ганни Петрівни. 

-Дівчинко, кохання – це дрібниця ,яка просто не важлива в цьому житті. А зараз ти своєю вдаваною любов’ю руйнуєш майбутнє мого сина. Хіба тобі не соромно за те ,що через тебе  Андрій грозиться відректися від своїх батьків. Йому не підходить така як ти – провінціалка. Не псуй хлопцю життя ,от побачиш невдовзі він зненаведить тебе і жодне кохання цьому не зарадить. 

Ліза не мала ,що сказати і весь час сиділа і намагалась силою стримувати сльози. Поки що їй це вдавалося. 

Перед виходом Андрієва мама сказала: «Порви з ним до відльоту. За декілька місяців він отямиться і думати про тебе забуде. Сподіваюсь, ти мене почула.» 

Щойно за жінкою зачинилися двері , Ліза просто впала на підлогу і заридала. Та одразу ж піднялася , дістала валізу і почала складати туди одяг ,який лише декілька тижнів тому з неї витягувала. Вона чітко розуміла ,що робить.  

Коли до дому повернувся Андрій ,Ліза сиділа на ліжку в спальні і чітко знала ,що йому зараз скаже. 

-Щось сталось? Ти плакала? А це що?-Андрій питально позирав то на дівчину ,то на валізу. 

-Нам потрібно розстатися. Я вже все вирішила,-чітко сказала дівчина, не дивлячись на Андрія. 

-Чому?-хлопець не розумів ,що відбувається. 

-Та тому ,що мені набридло чекати тебе з кожного твого завдання, набридло щоразу сподіватися ,що ти повернешся живим. Я більше так не можу. Пробач і прощавай,- не стримуючи емоцій , відповіла дівчина.  

Андрій намагався зупинити кохану , але вона ні на що не реагуючи , забрала свої речі і вийшла з квартири. Андрій залишився ж на самоті.  

Увесь  цей день та ніч для обох закоханих видались складними. Андрій намагався осмислити вчинок Лізи і зовсім не ображався на неї ,адже розумів ,що рано чи пізно така розмова  мала статись. 

Дівчина ж просто плакала і страждала від свого вчинку. Тьоті Олі ніяк не вдавалося заспокоїти племінницю. Хоч їй і було боляче бачити свою кровинку такою ,але кращого рішення ,ніж дати їй самотужки впоратися з цим болем, вона знайшла. 

Декілька разів Андрій телефонув Лізі ,але щоразу вона збивала виклик. Він навіть приїхав до неї і ,попри те , що вона його прогнала, чекав до пізньої години під її вікном . Від цього в душі у дівчини коїлось не зрозуміло що. Вона послухалася Андрієву маму і порвала з ним ,але чомусь лише тепер задумалась, чи правильно вчинила. Їй було шкода Андрія ,який страждав не менше неї.  

Зранку дівчина встала зовсім пом’ята , її  нічого не цікавило. Тьотя Оля тепер вирішила поговорити з племінницею. 

-Дитинко, ти його любиш? Правда?-запитала вона. 

Ліза лише увігнула голову і витерла долонею сльози , що потекли її щоками. 

-Чому ти так мучиш і його, і себе? Адже ти неправду йому сказала,-продовжила тьотя. 

-Його мама наполягала на цьому ,а я і дійсно не хочу псувати йому життя,-схлипуюючи ,відповіла Ліза. 

-Лізо ,ти зовсім дурепа. Якби ти була завадою у його житті ,він би ,не вагаючись, покинув тебе. Та зрозумій ти нарешті ,що такі хлопці ,як він , не чинять необдумано. Та він любить тебе дурненьку таку.  І просив тобі передати ,що відлітає сьогодні о 10 ранку. 

На годиннику вже була восьма п’ятдесят п’ять. Ліза підсвідомо  вирахувата час, за який вона може дістатися до аеропорту. Одна частинка її душі поривалася в цю ж хвилину бігти до Нього ,але інша кричала: «Стій!» 

-Доню, їдь , поки не пізно. Ти потім шкодуватимеш,-тьотя знову почала вмовляти Лізу ,але дівчині й говорити нічого не потрібно було ,бо вона побігла виправляти свою помилку. 

Вдало зловила таксі і швидко скерувала водія до потрібного їй місця. Та на її нещастя, вони потрапили в затор  недалеко від аеропорту ,а до відльоту залишалося лише десять хвилин. Лізі було вже нічого робити ,вона вийшла з авто і ,щоб не втрачати часу ,побігла . Поки з кожним її кроком вона наближалась до місця відльоту , сподівалась хоча б побачитм його, не поговорити ,не вибачитись за дурість ,а просто побачити. 
 



Tasya Grace

Відредаговано: 02.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись