Стати мрією

Розділ 10

Що може зробити маленька, але жвава дівчина, яка мріє працювати, але не отримала поки диплом? Може знайти тимчасовий підробіток офіціанткою або продавцем-консультантом. Може зайнятися репетиторством або платним перекладом. Але все це нудно.

Ні, Аліса Керій ніколи не шукала легких шляхів. Ось навіть собі в супутники життя вибрала вовка-одинака. Це ж скільки треба мати нервів і сил, щоб завоювати й розтопити лід у серці сірого хижака? Але, де наша не пропадала! Вона впорається і з цим завданням. Інакше це буде не вона!

Аліса посміхнулася. Знову виринула зі своїх роздумів та сконцентрувала всю свою увагу на маленьких бешкетників. Колись і її вовченя жив в стінах цього дитбудинку. Грав тут і чекав свого часу, щоб з'явитися в її житті. Дивно, що вони раніше не зустрілися. І як тільки Федьку вдавалося ховати так довго від неї Мельникова? Їй же було аж тринадцять, коли вони познайомилися! Скільки ж вона часу упустила з життя свого чоловіка! Неподобство! Треба буде Тихому догану зробити в особливо тяжкій формі!

Аліса сама подзвонила матері свого кращого (а ось це вже питання!) друга й напросилася до неї на підробіток. Їй хотілося займатися дійсно чимось важливим й потрібним! І щоб обов'язково за її профілем. Тітка Ганна запропонувала вчити діток дитбудинку англійської мови. І Керій із задоволенням погодилася на цю пропозицію.

 Клас виявився невеликим, але світлим й чистим. Діти поводилися зразково, а вивчення нових невідомих їм слів у вигляді гри, сподобалося неймовірно. Аліса відчула себе у своїй стихії та заспокоїлася. Все ж діти - це справді квіти життя. Бачити їх щирі посмішки й променисті очі - одна насолода.

Урок вже добігав кінця, і Аліса подумувала на невеликій перерві зателефонувати Мельникову, щоб дізнатися, як у нього справи. Хотіла просто почути улюблений, спокійний голос, адже вечірка біля басейну виявилася якимось місцем відліку в налагодженні їх відносин. Вони перестали грати в кішки-мишки і дошкуляти один одному. Ні, вовк не здався їй на милість. Але колишня теплота й невимушеність знову повернулися в їхні стосунки. Тоді, на вечірці, вони змогли спокійно поговорити на абстрактні теми, посміятися і навіть просто помовчати в суспільстві один одного. Як же вона скучила ось за таким їх спілкуванням!

У наступні два дні побачитися так і не вдалося. То Степан на роботі, то вона їздила до батьків на дачу. А повернувшись вчора пізно ввечері, зателефонувала тітці Ганні та напросилася в помічниці.

В принципі, її все влаштовує, ось тільки відверто поговорити зі Степаном дуже хочеться. Набридло жити в непевності.

Аліса подивилася на годинник. Ще п'ять хвилин, і вона зможе почути бажаний голос. Всього п'ять хвилин!..

В клас заглянула стурбована Ганна Михайлівна. Поглядом попросила Алісу вийти. Дівчина кивнула. Наказала діткам сидіти тихо й, ігноруючи погане передчуття, що почало зароджуватися в серці, швидким кроком вийшла з класної кімнати.

- Аліса, ти тільки не нервуй...

- Говоріть, тітка Ганна, - тремтячим голосом попросила Керій. Руки не усвідомлено сильно стиснули мобільний телефон. Невже її погане передчуття не гра бурхливої фантазії?

- У центрі міста стався вибух... Стьопа був в тій будівлі, - ховаючи винуватий погляд, тихо закінчила Ганна Михайлівна.

Від почутої новини дівчина здригнулася. Руки її ще більше затремтіли, намагаючись упустити мобільний телефон. Їй знадобилося кілька секунд, щоб проковтнути утворившийся ком у горлі й на видиху запитати:

- Ваш водій тут?

- Так.

- Можна, він мене відвезе в місто? – її голос звучав спокійно, але страхітливо мляво.

- Звичайно, дочка.

- Спасибі.

На ватних ногах, але з ідеально прямою спиною, Аліса повернулася в клас. З добродушною усмішкою попрощалася з дітьми, запевнивши їх, що це не останнє заняття і скоро вони зустрінуться знову. Дала невеличке домашнє завдання, та, спокійно зібравши свої речі, вийшла з класної кімнати. Ганна Михайлівна чекала її біля виходу. У повному мовчанні вони сіли в автівку і водій на граничній швидкості повіз їх в сторону центру міста.

Страшно. Шалено страшно. Тремтіння в руках все ніяк не вдавалося вгамувати. Сльози так і норовлять скотитися з куточків очей, і тільки неймовірними зусиллями волі Алісі вдавалося стримувати себе.

Добра та все розуміюча Ганна Михайлівна взяла її за руку в підтримуючому жесті. Вона поряд. Все буде добре. Така мовчазна підтримка була цінна, як ніколи. І начебто не час дивуватися, але Аліса все ж здивувалася: виявляється, її хрещена мама знає, що Степан їй не байдужий. Всі знають! І всі мовчать. Дають їм можливість самим розібратися в своїх відносинах. Які делікатні. І замість того, щоб раніше відкрити їй очі на те, що відбувається навколо вони мовчали! А раптом тепер уже пізно?!

Нервовий вдих застряг в горлі, але Алісі все ж вдалося в черговий раз стримати себе і не піддатися паніці. Але вона все-таки заповнила її свідомість до відмови. Хоча, ні, не паніка - злість та відчай…

Не доїжджаючи до місця аварії, автівка застрягла в пробці! Як невчасно!

Виглянувши у вікно машини і впевнившись, що стояти їм доведеться довго, Аліса кинула повний розпачу погляд на Ганну Михайлівну, немов шукаючи у неї відповідь на своє мовчазне запитання. Дочекавшись від неї ствердного кивка, Аліса стрімко покинула автівку. Подолавши кілька метрів, вона скинула свої модні босоніжки на високих підборах і побігла вперед, більше не стримуючи своїх емоцій.



Анелия Чадова

Відредаговано: 14.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись