Стилет волі

Розділ 1

- Прийде час коли хтось із вас займе моє місце. – Молода дівчина в камуфляжі оперлась на стіл руками. З десяток уважних поглядів вп'ялися в її обличчя. – я вам про це казала, кажу і буду казати, поки дихаю. Кожен з вас повинен бути готовим до того, щоб нести ідею в маси і вести за собою людей. Я не вічна. І ви це чудово знаєте. Іде війна. Як із зовнішнім агресором, так і з внутрішнім окупаційним режимом. Кожного дня ми втрачаємо побратимів – як на фронті, так і в тилу. І не зрозуміло скільки ще я буду на свободі, чи скільки буду жити. Ви повинні бути готовими до того, що колись вам доведеться забути мене, проте не смійте – чуєте? – не смійте забувати те, чого я вас вчила. І ви знаєте, що робити, якщо я пропаду.
Аудиторія, яка складалась із підлітків приблизно років від 15 до 18 напружено мовчала. Дівчина зітхнула :
- Це ваша земля. Це ваша країна. Це ваше майбутнє. Так було. Так є. І так буде.
- Подруго Рондо, ти з нами прощаєшся ? – подала голос дівчина із першого ряду.
- Надіюсь, що ні. – Та, яку назвали Рондою, відвела погляд до маленького віконечка під стелею. Воно було лише одним в підвалі, де вони сиділи. Єдиним джерелом світла була невелика, тьмяна лампочка, що висіла за її спиною і кидала на стіну довгу, згорблену тінь. – ви можете бути вільними.
Підлітки тихо встали зі стільців, і кожен на прощання міцно обійняв свою наставницю. Коли всі порозходились, Ронда знесилено впала на стілець, дістала цигарку. Під стелю потяглась тоненька цівочка сизого диму. Дівчина шарпнула рукою заколку і по спинці стільця розлилось її важке, каштанове волосся.
- Як я стомилась... Предки, як же ж я стомилась. – видихнула вона і прикрила очі рукою.
Нічні вилазки в місто давали про себе знати. Вже котру ніч вона спала по 2-3 години. Вже котрий раз їй доводилось тікати від розлючених стражів правопорядку. За дверима почулись тихі кроки. Дівчина блискавично зістрибнула зі стільця, по-кошачому наблизилась до важких дубових дверей і завмерла, тримаючи пальці на руків'ї довгого ножа, що висів у неї на поясі. Про цей підвал знало небагато людей – вона, її «паства» і декілька побратимів. Дівчина притислась спиною до стіни зліва від входу, в руці тьмяно поблискував чорним лезом її вірний вісімдесят перший «глок[i]». Двері прочинились і через поріг переступив високий хлопець в камуфляжі. Ронда зітхнула і сховала ножа в чохол. Хлопець мовчки направився до столу і опершись на нього руками, схилив голову:
- Ти знаєш, що я не люблю, коли в мене хтось за спиною стоїть. – буркнув він.
Ронда підійшла до нього і поклала руку на плече :
-Що сталось ?
- Наших вчора взяли. Сімох.
- Але ж ми – почала була вона, але хлопець різко повернувся і пронизав її сірооким поглядом
- І що? Ти мала дитина, Рондо ? Не знаєш, як це робиться, чи що? Збирай манатки і їдь з міста. Ми без тебе поки справимось. – він дістав з кишені ключі і протягнув їй – тримай. Куди їхати пам'ятаєш?
- Я нікуди без вас не поїду. – вперто скинула вона гостре підборіддя.
- Це наказ. – відрізав хлопець.
- Дужий, ти мені не начальство. Арні скаже, тоді поїду.
- Арні вже нікому нічого не скаже.
Дівчина відчула, як земля захиталась під ногами.
- Як ? – лише видихнула вона.
- В груди... – Дужий зітхнув і взяв дівчину за підборіддя. Вона виглядала розгубленою і прибитою. – Ти вчиш своїх чому ? Бути сильними без тебе ? От тепер ти маєш бути сильною без Арні. Ми всі маємо бути сильними без Арні. Сьогодні ж прямо від'їжджай з міста. Краще на автобусі. Я за тобою приїду, коли все налагодиться. Сиди на дачі і не висовуйся. Продуктів достатньо, про телефон та інтернет доведеться поки забути, телевізор там є, тому будеш в курсі, більш менш. В разі «хвоста» - вали «на села». Ти мене зрозуміла ?
Ронда дивилась крізь нього пустими очима. Хлопець трусонув її за плечі :
- Візьми себе в руки, ДУРЕПО! – вона кліпнула і, зжавши губи, кивнула. Хлопець вже м'якше продовжив – подруго, Рондо, як зрозуміла наказ ?
- Так, є. Виконую. – механічно ворухнула губами дівчина, і нетвердо ступила декілька кроків в бік дверей. Раптом різко зупинилась і кинулась до хлопця на шию. Дужий міцно притиснув її до грудей і шепнув :
- Все буде добре, мала. Хай живе Вітчизна. Нам допоможуть Предки. Біжи. Ми справимося. Не забудь переодягтися і будь пильною.

 

[i] «81-ий глок» - великий штурмовий ніж, офіційно перебуває на озброєнні 9 армій і спецпідрозділів світу . Виробником є фірма Glock, - та сама, яка створила легендарну серію пістолетів 9 мм.



Лавра Ольгів

Відредаговано: 20.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись