Сто причин любити тебе

Глава 10

♔ Пітер Батлер ♔

Жоден з нас не безгрішний. Як би нам не хотілося здаватися невинними — це лише видимість, адже в шафі кожного з нас є свої скелети, які часом занадто страшні, щоб їх звідти діставати. Та й що для нас означає поняття "безгрішний", коли світ і без того живе в цілковитому гріху?

Для мене не існувало невинних.. Всі люди мали гріхи: хтось нецензурно лаявся, хтось проходив повз чужої біди, а хтось вбивав. Просто є гріхи, за які є особлива відповідальність — злочини.. Злочини бувають двох видів: проти себе і проти світу. Хоча іноді мені здається, що існують і комбіновані. За всі злочини без винятку повинна бути відповідальність, адже для цього існує закон, який захищає скривджених і карає людей, які вчиняють кривдять невинних. Проте, на жаль, закон часто лишається лише на папері, а життям людей керують інстинкти наживи, а не бажання жити в справедливості.. Слова, в які більше не вірять втрачають свою цінність швидше, ніж акції на фондовій біржі. Хоча й між ними є різниця.  Акції колись повернуть свою вартість, а слова більше ніколи не повернуть колишньої довіри.

Самогубство — це теж злочин, проте, на жаль, за нього не карають ні того, хто його вчинив; ні того, хто став причиною даного вчинку, адже довести факт доведеться до самогубства майже неможливо, а саме покарання не поверне померлого до життя і не змусить його знову дивитися на світ так, як колись, з великим бажанням до життя.

Після сну, що наснився мені я не міг не думати про це. А тепер, бачачи тут цього янгола зі зламаними крилами пройти повз. Не знаю відколи мені не байдуже до людей, але їй я мав допомогти.

І зараз, тримаючи цю прекрасну незнайомку у своїх обіймах, відчуваючи її серцебиття, я не шукаю схожості даної ситуації з моїм сном і не відчуваю себе героєм, адже, якби я був героєм, то б зробив би все можливе, щоб люди ніколи не втрачали надії на справедливість і боролися, а не йшли топитись чи вішатись. Зараз я думав про те, що міг зробити й не зробив для кожного янгола, що втратив свої крила. Думав про те, що, якби прийшов на декілька хвилин пізніше, то б вже не бачив цих сліз, не відчував цього серцебиття і не чув її медового голосу.. Якби прийшов пізніше, то б її обіймав би вже не я, а холодні води кровавої річки, лапи смерті. Але я не герой, адже, якби я ним був, то б вона не молила про смерть.

Зараз торкаюсь обережно руками її ще вологого волосся. Схоже, що нещодавно вона ще приймала душ і жила надією на щось своє, хоча точно цього я знати не можу, але нехай буде так. Не хочу думати про те, що ця дівчина свідомо готувалася до того, щоб перервати своє життя і жила думками про смерть. Вона обережно обіймає мене за шию і я не хочу їй заважати. По моєму тілі біжать мурашки й все, що можу зробити, це лише заплющити очі, щоб незнайома дівчина з темними очима ні про що не здогадалася, а я ще сильніше не мучив голову дурними запитаннями.

Ми так стояли хвилин двадцять, якщо не більше. Ніхто нічого не говорив і довкола чулися лише гудіння автомобілів, які спокійно проїздили повз, і шум хвиль, що готові поглинути кожного, хто навіть на секунду задумається про те, щоб там опинитися. Дивно, але всі довкола настільки зайняті, що навіть не помічають нічого довкола себе, думаючи, що ми лише пара закоханих, які люблять проявляти свої почуття. Часом я чув, як вона затамовувала подих, заспокоюючись, а потім знову плакала. Це було природно, адже жодна людина не повинна тримати біль в собі, але щось в її плачі було таким, що змушувало моє серце почати битися сильніше.. І, на жаль, це не бажання справедливості для неї.

Я міг стояти так вічно, але ж.. нічого не буває вічно, а сама вічність — це лише набір з моментів, які були; з моментів, які відбуваються зараз; з моментів, які будуть колись, приправлена нашими мріями й сподіваннями. Ось вона вже відстороняється від мене, проте я ще й досі тримаю свої руки на її талії, не випускаючи з обіймів. Дівчина однією рукою витирає залишки сліз, а іншою все ще тримається за мене. Я не відчував від неї нічого, крім порожнечі, що зараз нищила її, тому тихо запитав:

— З тобою..

Я не встиг договорити, як вона мене перебила і сказала:

— Я нічого собі не зроблю, тому можеш не хвилюватися.. Лише не сьогодні. Дякую.

Поглянув їй в очі, щоб зрозуміти чи вона зараз не бреше мені. А потім відпустив. Я не хотів, але так було потрібно.

Дівчина легенько посміхається до мене, хоча і відчуваю, що посмішка награна, а вона впевнено і трохи сором'язливо говорить:

— Тоді будемо прощатися.. Ще раз вибач за те, що я влаштувала. Не подумала. Цього ніхто не мав бачити.

Я трохи ніяково запитую:

— Значить ми так будемо прощатися?

Дівчина спокійно відповіла:

— А як іще?

Я легенько засміявся, а потім сказав:

— Прощатися можна по-різному.. Але для того, щоб прощатися потрібно спочатку познайомитися.

Мої слова схоже її трохи розвеселили, хоча, можливо, мені здалося.

— Мені здається ми вже познайомилися.. Твоя футболка вся в моїх сльозах. Думаю, що це не дуже гарне знайомство. Тим більше ти мене зовсім не знаєш, тому закінчимо на тому, що маємо.

Вона обертається і збирається піти, проте я обережно беру її за руку й обертаю до себе. Тоді не думав про те, з ким хочу зв'язати своє життя. Я просто не хотів, щоб вона йшла, а для неї було важливим, щоб її зупинили. Ми обоє отримали бажане й обоє заплатимо свою ціну за отримане, а зараз все це не грає ролі.

Я знову зустрічаюсь з її глибокими темними очима, а потім говорю:

— Ти так мені й не сказала як тебе звати, а, отже, ми не можемо вважати всю нашу розмову за знайомство..

Дівчина легенько посміхається, а потім говорить:

— Сабріна.. Задоволений?

Сабріна дивиться на мене. Від її погляду я ніяковію, проте тримаю себе в руках, намагаючись здаватись спокійним, говорячи.

— Цілком..

Вона знову обертається до мене спиною і починає йти, а я тихо додаю:

— Мене звати Пітер, якщо тобі цікаво.. Хоча не важливо.



Eleonora Dalkins

Відредаговано: 23.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись