"Стьопчині розповіді"

Риболовля.

Хлопчики, на ходу відкушуючи шматки від смачних бутербродів, швидкими кроками попрямували до узлісся соснового гаю, за яким бігла річка Вірунка. На березі річки, в заростях ліщини Санька вибрав тонкий високий стовбур і зрубав його гострим ножем у самого кореня.
— Не переживай друже, тут ліщина як бур'ян зростає. Кущі величезні, а горіхів навіть білкам не вистачає. Ми з твоїм дідусем і Мітричем по весні молоді пагони розсадили, ось з них толк буде, а це так поросль бур'яниста. Тут його всі ріжуть, кому тин підправити, кому на держак для лугових грабель або ось як нам на риболовлю, — знову дорослими міркуваннями закінчив свою розповідь приятель.
Санька вкоротив ствол лісового горіха під Стьопку, а саме на два його зростання. Запасливий приятель, вправно діставши з бездонних кишень своїх штанів волосінь і виготовлені ними гачки, миттю спорудив вудку, навіть поплавок приробив. Поплавок взагалі вийшов гарний з підібраною шляхом до лісу пробки від «Шампанського» і біло-чорного пера сороки. Замість свинцевого грузила хлопчик використовував маленьку гайку. Потім Санька впевнено повів приятеля до невеликого залізничному мосту, перекинутого через річку.
— А нічого що міст поруч, — запитав Стьопа, відігнавши настирливого овода який причепився до нього, і мав за намір влаштуватися то на шиї хлопчика, то на руці. — Потяги своїм гуркотом рибу нам не розполохають?
— Не бійся друже, у нас тут одноколійка прокладена. Вранці та ввечері робочий дизель проходить, а поїзди ті більше вдень. Але риба думаю вже звикла. А міст тінь дає, нас рибі видно не буде, а ми все побачимо, що під водою відбувається. Це не на Бузі, де вода темна, у нас тут пісок та каміння. Вода прозора.
Хлопчики підійшли до дерев'яних містків які сходинками спускалися до поверхні річки. Дошки, з яких вони були збиті, вигоріли та потріскалися під сонцем. Відполіровані багатьма долонями поруччя, були зроблені з товстих гілок все того ж лісового горіха та уберігали рибалок від необережного падіння у воду.
Стьопка підійшов до краю містків і глянув на річку. Здалеку поверхня Вірунки відбивала небо з хмарами, але в тіні моста виявилася прозорою як вода у морі. Стьопа мимоволі замилувався побаченим підводним пейзажем. На жовтому піску, були розкидані округлі камені, вкриті маленькими водоростями. Між камінням росли водорості побільше. Одні були схожі на дерева, інші на високі ялинки або кошлаті стрічки, як гірлянди на ялинці, які мама з Христиною розвішували перед новорічними святами. Останні доходили до поверхні річки й стелилися за течією, створюючи темно-зелені зарості. Біля цих заростей Стьопа побачив зграйки мальків, потім помітив двох равликів, повзучих по дну, мушлі яких під колір водоростей були покриті зеленим нальотом.
— Годі тобі милуватися. Час рибу ловити. Ми й так з тобою забарилися, — пошепки промовив Санька, почавши розмотувати волосінь на вудочках, притуливши їх до поруччя.
Діставши з цеберки скляну банку і відкрутивши кришку, дістав білу личинку яка засмикалась у його пальцях і спритно всадовив її на гачок. Зробивши те ж саме з другою личинкою хлопчик закинув вудки й присів на сходинку містків. Одну вудку він прилаштував на рогатині, яка стирчала з води, а другу затиснув в руці.
— Запам'ятай Степан, на риболовлі не кричати й голосно не розмовляти, а то рибу розполохаєш, — закінчив він напуття.
Кивнувши товаришеві, Санька зачерпнув з річки з піввідра води, поставив його позаду себе на шорсткі дошки. Стьопа теж приготував свою вудку і діставши з банки личинку почав прилаштовувати її на гачок. Черв'як пручався, явно не бажаючи ставати сніданком для риби. Нарешті хлопчикові вдалося прилаштувати одну за одною личинки на гачки й він, закинувши жилку у річку сів поруч з Санькою. Поплавок поплив за течією. Стьопка спостерігав, як гачки з наживкою просуваються в товщі води. Потім грузик дістався до каменя і зупинився. Санька миттю оцінив ситуацію.
— Закоротко ми поплавок поставили. Ну не біда, зараз виправимо!
Поклавши свою вудку він перехопив Стьопчине вудилище і висмикнувши волосінь з води спритно пересунув поплавок трохи вгору. Розмахнувшись, він закинув гачки на те саме місце. Повернувши Стьопке вудилище, хлопчик прошепотів йому на вухо.
— Там під камінням в'юни живуть. Дивись, щоб гачки в нору не затягнули. Потім не дістанемо. Як тільки схопить наживку, відразу підсікай і витягуй.
— Зрозумів. Дякую Санька, — хлопчик двома руками стиснув вудлище і почав дивитися то на поплавок, то на камені, під якими жили загадкові в'юни.
В цей час він краєм ока помітив, як сіпнувся поплавець у Санькіної вудки. Його приятель ураз напружився. Пильно стежачи за поведінкою поплавця, хлопчик трохи підвівся з містків. Поплавок заспокоївся, потім сіпнувся раз, ще раз і раптом зник з поверхні річки. Санька рвучко скочив, змахнув вудилищем і з води вилетіла невелика рибка, яка засяяла в променях ранкового сонця, виблискуючи всіма кольорами веселки. Спритно перехопивши тріпотівшу рибу, Санька відчепив її з гачка і кинув у відро. Плюхнувшись у воду, рибка заметушилася у цеберці у пошуках виходу, а потім заспокоївшись завмерла. Стьопка розглянув рибку. Вона була сріблястою, з темною спиною і такими ж темними смужками що йдуть з боків вниз.
— Окунець для початку - гарна прикмета! — гордо промовив приятель.
Захопившись розгляданням Саньчиного улову, хлопчик забув про свою вудку.
— Стьопка підсікай!
Лемент товариша змусив хлопчика мимоволі смикнути своє вудилище, але не тут-то й було. Риба, заковтнувши наживку - не збиралася здаватися. Стьопка глянув у воду і побачив на дні хмару каламуті в якій миготіло плямисте довге тіло і голова з вусами. Він ще раз потягнув вудлище, відтягуючи рибу від каменів. На допомогу йому прийшов Санька. Удвох хлопчики впоралися з сильною рибою і в'юн, відправився до відра, склавши компанію окуню впійманому Санькою. Риба була довгою сантиметрів двадцять п'ять, тридцять, з темними плямами на коричневому тілі, яке вінчала голова з вусами. Стьопка нарахував три пари вусів, які смішно ворушилися, коли риба відкривала і закривала рота. Незабаром до улову додалися пара великих плотвичок, штук п'ять дрібніших, три окуні та ще один в'юн.
Приблизно години через півтора - дві, почулися звуки кроків на березі й до містків підійшов дідусь Сергій.
— Ось ви де рибалки влаштувалися, а я думав ви на озеро вирушили. Ти ж за карасями збирався Санька? — хитро примружившись дідусь подивився на хлопчиків.
— Так на озеро вже пізно. Туди ми наступного разу підемо. А тут теж не погано. І на юшку і на жарьоху вистачить. Стьопка справжнім рибалкою буде. Ти ба якого вусаня добув, — хлопчик кивнув на відро з уловом.
Дідусь ступив на містки й подивившись на риб принишклих у відрі, задоволено похитав головою.
— Молодці! А у нас ось з Мітричем не склалася рибалка. Не застав я його вдома, — засмучено зітхнув дідусь.
— А що так? — поцікавився Сашко, діставши з води ще одну плотвичку.
— Так на пасіці у нього хтось потішив. Вулики поламав поперевертав, — знову зітхнув дідусь. — І не тільки у нього. У Василя теж шкоди наробили. Вулики повідкривали, рамки поламали. Довелося дільничного кликати. Тепер розбираються, що й до чого. Дивно все це. Начебто ніколи у нас таких шибеників не було. Та й з чужих ніхто в село не приїжджав. Хіба, що проїжджі могли ... Але теж незрозуміло. Як вони про пасіки-то дізналися? Від дороги вони далеко. Головне, що на селі кажуть - собаки якось дивно себе вночі вели. У Василя так взагалі з двору втекла, нашийник порвала.
— Да-а-а-а, справи, — пробурмотів Санька, почухавши потилицю. — Прям нечиста сила, як каже моя бабуся.
— Ну, за нечистої не знаю, — розсміявся Сергій Миколайович. — А ось сила у бешкетника дійсно чимала. Стільки вуликів розвалити. Знатно його бджоли повинні були обробити. Ми вже і в лікарню і фельдшеру зателефонували, якщо звернеться, хто бджолами покусаний щоб нам повідомили, — дідусь відкрив рушник у кошику. — А що ж ви до сніданку не доторкнулися рибалки? Негоже так, Марія прагнула щоб ви смачного покуштували, та й мені підкріпитися не заважає, — похитав він головою.
— Ну так за риболовлею часу не було. Ви ж самі знаєте, коли клювання йде не до їжі.
— Знаю Санько, знаю. Але сонце вже до зеніту підіймається. Клювання вже не те. Так що нумо поїмо і додому.
Присівши поруч з хлопчиками на містки, дідусь дістав з кошика овальну клейончасту серветку, розклав її на дошках і почав викладати зібраний бабусею сніданок. Варені яйця лягли поруч з білими смужками сала що просвічувало на сонці рожевими кольорами. Висипав пару жмень довгастої червоної редиски «французький сніданок», виклав зелену цибулю і скибки домашнього сірого хліба. Наприкінці дідусь дістав буженину, що гостро пахла часником і молоду відварну картоплю, посипану порізаним кропом у глиняному горщику. Від погляду на їжу і запахів, що долинали від неї у хлопчиків потекли слинки. Сполоснувши руки у річці, вони витерли їх рушником і накинулися на частування. Дідусь приєднався до них. Швидко покінчивши зі сніданком, приятелі зібрали снасті та забравши улов, вирушили додому. Дідусь Сергій провівши їх до узлісся, пішов у своїх справах.
 



Andris Lagzdukalns

Відредаговано: 23.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись