"Стьопчині розповіді"

Військова нарада.

У кабінеті дільничного зібралися всі учасники пошуків «Козацького скарбу», як назвала їхні пригоди Улянка. Приїхали професор зі студентами та Дмитром Вікторовичем. Стьопин тато й дядько Гарік, кинувши свої справи в місті, примчали в Нагірне. Отець Василь, Мітрич та Олесин дідусь із задоволенням прийняли запрошення професора узяти участь у нараді в якості консультантів.
Не було тільки БАДів. Після того як капітан буксира відвіз їх до відділення поліції, батькам хлопчиків довелося заплатити чималий штраф. Провівши виховну бесіду, батьки сімейств заборонили нащадкам виходити за межі дачних ділянок і позбавили кишенькових грошей. Антона батько змусив перекопати увесь сад, зібрати з кущів смородину й аґрус. Богдану ж належало до кінця літа прочитати та переказати вісім товстих книг, починаючи з «Війни й миру» Льва Толстого.
Але головна причина їхньої відсутності на «військовій нараді» полягала в іншому. Підла втеча з острова, коли вони кинули там напризволяще своїх приятелів, вкравши разом з раритетами рюкзак з продуктами, виключила будь-яку можливість участі хлопчиків у подальших пошуках. Саме не крадіжка раритетів, а підла втеча, відвернула від Антона і Дениса їх недавніх приятелів і дорослих.
Присутні учасники ледве розмістилися в невеликому кабінеті Романа Захаровича. З сусідньої кімнати принесли ще один стіл і на ньому розклали знахідки: книгу-ключ, листки з шифром і текстом, пернач, монети, срібну печатку, кілька топографічних мап.
Стьопке було дуже приємно, що він теж брав участь у пошуках козацьких реліквій. Особливо йому сподобався пернач і старовинні монети.
Юрій Юрійович і його супутники дві години «чаклували» з печаткою та монетами. Професор постійно ахав і плескав у долоні, захоплюючись кмітливістю козаків. Не менший інтерес у нього викликав і текст, написаний на шкіряному свиті. Він ганяв своїх студентів до машини то за мапами, то за ліхтариком. Стьопке було цікаво, що вивчають археологи, але він не став відволікати їх запитаннями, вирішивши дочекатися закінчення дослідження. Нарешті всі зібралися.
На столі перед професором встановили розкритий ноутбук з підключеним до нього проектором, спрямованим на побілену стіну кабінету. Вислухавши розповідь хлопців про їхні пригоди, дорослі почали радитися, як організувати подальші пошуки. Слово взяв Юрій Юрійович.
— Друзі мої. Я захоплююся вашими вчинками. Не кожен дорослий впорався б з такими труднощами. Я пишаюся, що ми разом намагаємося розгадати цю заплутану історію. Кожен з присутніх вніс свій вклад, хто справою, хто порадою. Мені дуже приємно, що ви робите це не з бажання заробити на цьому кошти, а тому що вам цікаво відкрити нову невідому сторінку історії наших предків. Отже, візьмемось до вивчення зібраного матеріалу.
Професор узяв у долоню пульт управління проектором.
— Почнемо з давніх подій. У 1664 році осавул війська Запорізького Багуміл Затоцькій, перед падінням Трахтемирова, узятого в облогу польськими військами відвозить у свій маєток козацькі клейноди. Простіше кажучи, регалії та Троїцьке Євангеліє. Можливо, крім регалій він відвіз і казну або частину заощаджень гетьмана Виговського. Але це тільки наше припущення.
Іван Виговський був видатною особистістю і після смерті Богдана Хмельницького його було обрано гетьманом. Внутрішня боротьба за владу почалася між козацькою старшиною і шляхтою. Втручання в цю суперечку Росії та Польщі завадили Виговському довго утримувати у своїх руках гетьманську булаву - його переобрали. Я не буду на цьому зупинятися, просто згадаю про те, що отримавши доступ до скарбниці Богдана Хмельницького, яка була захована в декількох замках, Виговський вочевидь переховав частину скарбів. Після захоплення в полон поляками, які оманою заманили його в пастку, він був швидко засуджений і страчений. Його дружина Олена, яка теж мала відомості про схованки, після страти чоловіка раптово померла. Тому не залишилося ніяких свідоцтв про те, де можуть бути заховані скарби Виговського і чи є вони насправді, — професор натиснув на кнопку пульта і на стіні з'явилися кольорові портрети Івана Виговського, Багуміла Затоцького і мапа України XVII століття.
Він підійшов до встановленої в кабінеті офісної дошки й взявши маркер написав у верхній частині - 1664 р. - Багуміл Затоцькій. Від цього імені він провів вниз три риски, які вперлися в кола. У першому колі професор написав: облікова книга, гобелен, щоденник, аркуш з шифром. У другому: гетьманська печатка, три монети, пернач, сувій. У третьому поставив знак питання, а під ним написав: Троїцьке Євангеліє, Азіатський бунчук, хоругва, скарбниця.
— Ми не знаємо, де осавул зберігав реліквії. Можливо, вони були відразу розділені та заховані в різних потаємних місцях. Так Затоцькому вдалося їх зберегти в ті буремні часи. Однозначно те, що обов'язок зберігати ці раритети передавалася з покоління в покоління.
Потім настає рік 1919 і нащадок козацького осавула - полковник, граф Стефан Затоцькій прибуває в маєток, щоб відвезти або переховати реліквії.
На дошці з'явилася ще одна дата і напис. Потім від цього напису стрілочки рушили до інших кіл, в яких професор написав: винний підвал, Часовий острів, панський будинок Затоцькіх.
— Вибачте професор, що перебиваю вас, але хіба в щоденнику про це нічого немає?
— Ігор, щоденник ми не встигли прочитати. На наше прохання його оцифрували та перевели на сучасну мову. Ми зможемо вивчити записи полковника пізніше. Так ось. Разом з реліквіями, граф залишає у схованках зашифровані послання, які повинні вказати нам місце головного скарбу. Завдяки допомозі наших друзів, — професор вклонився Стьопчиному татові, його другу й отцю Василю. — Вдалося розшифрувати перший аркуш. Юні археологи, — пішов уклін в бік дітвори. — Знайшли другу частину головоломки. На фрагменті шкіри ми маємо текст, який пояснює, як використовувати монети й печать, для того, щоб виявити ще одну схованку. Нам залишилося знайти мапу.
— А що написано на шматочку шкіри? — не втримався Санька.
— Ось погляньте, — професор знову натиснув на кнопку і на стіні висвітилися зображення сувою і текстового документа з поясненнями. «Три монети та печать гетьманська увібравши в себе промінь сонця в день, коли він зрівняється з ніччю (вочевидь мається на увазі день весняного або осіннього рівнодення, відповідно це 20-е березня та 22-е, або 23-е вересня) вкажуть лицареві гідному та шляхетному те місце де приховані під землею свідки козацької слави.
Монета з гетьманом славним вкаже вранці короткий шлях від міста, дарованого королем до місця шуканого.
З бусурманської країни є підношення в схроні тому. І шлях до них вкаже сонце, пройшовши через печатку під час читання намазу Аср (читання намазу Аср відбувається десь приблизно з 16 до 17 години).
Лик короля під вечір вкаже шлях до місця, де сховані від жадібних очей людських нагороди й видобуток козаків
».
— Чудово! — Санька почухав потилицю. — А як тепер все це зрозуміти? — хлопчик від подиву розвів руками та подивився на всі боки.
— Мій юний друже. Нам теж довелося сушити мозок, тому, що ми не шукачі скарбів, а археологи. Але ми знайшли відповіді. Підказку нам дала печатка. Ви в поспіху не помітили, що в руків'ї є три маленьких наскрізних отвори. Всі отвори розташовані під певним кутом на різній висоті. Усередині отворів вставлені крихітні фрагменти скла або кристала. На підставі печаті є насічка.
Потім ми зайнялися монетами. На кожній з них теж є насічки, виконані на лицьовій стороні - аверсі. Вочевидь, монети потрібно розкласти на мапі й по черзі встановлювати на них печатку поєднуючи насічки.
— А як ви дізнаєтеся, куди ці монети покласти, — знову не стерпів Санька, за що отримав щигля від Улянки.
— Потрібна мапа. А міста, на які треба покласти монети, ми дізналися шляхом вивчення знахідок і логічних міркувань. Така вже наука археологія. Часом здогади тут відіграють більшу роль, ніж визнані всіма наукові канони. Ось дивіться.
Перша з описаних монет із зображенням Богдана Хмельницького це відкриття! До сьогоднішнього дня, були лише непідтверджені чутки, що Хмельницький збирався ввести в обіг на території Гетьманщини нові гроші. Їх карбували з переплавлених золотих прикрас і монет, здобутих козаками у військових походах. Але в обіг вони так і не надійшли. Скільки їх було викарбувано залишається невідомим, як і місце де схована головна скарбниця гетьмана. У вказівках згадується «місто дароване королем». Ми вважаємо, що це Трахтемирів. Хоча ставка Хмельницького була в Чигирині.
Друга золота монета називається «Седід Махмуді», викарбувана в Туреччині за часів правління султана Махмуда II, приблизно в 1837 році. Столицею Османської імперії тоді був Константинополь, пізніше перейменований в Стамбул, який розташований по обидва боки протоки Босфор, що з'єднує Чорне та Мармурове моря. Але в давні часи, більше була розвинена Європейська частина міста. Отже, місце монети там.
Третя монета срібна, викарбувана під час правління короля Сигізмунда III, який змінив на троні Стефана Баторія. Я вважаю, що монету виготовили на початку 17-го століття. Повний титул короля у ті часи проголошувався так: «Божою милістю король Польський, Великий князь Литовський, Руська, Прусський, Мазовецький, Жмудский, Лівонський, а також наслідний король Шведов, Готов і Венедов». Монета мала ходіння на території Речі Посполитої, до складу якої входила більша частина України та за її межами. У народі цю монету ще називали талером. Столицею Польщі в ті часи було місто Краків. Нам залишилося знайти стару мапу і дочекавшись зазначеного дня розкласти монети, а потім виконуючи вказівки переставляти печатку, поєднуючи насічки. Сонце, рухаючись по небу, буде проходити через отвори й вказувати крапки на карті. Далі все залежить від результату. Ми отримаємо або конкретне місце, або доведеться з'єднувати крапки лініями. Але це можна зрозуміти, тільки знайшовши мапу.
— А якщо на сучасній спробувати?
— Похибка друже мій Санька. Похибка може складати від декількох метрів до десятків кілометрів залежно від масштабу мапи. Потрібен оригінал. Але якщо його не буде, то ми скористаємося твоєю порадою. Можна буде обробити всі дані та створити комп'ютерний макет. У цьому нам я думаю, допоможуть наші друзі, — професор знову вказав рукою на Стьопиного тата і дядька Гарика.
— Цікаво, — Улянка як в школі підняла руку. — Скажіть Юрій Юрійович, а хто вигадав ці хитрощі, як на вашу думку?
— Ми вважаємо, що ці загадки вигадав хтось із нащадків Багуслава Затоцького. Про це свідчать і знайдені вами монети, дві з яких викарбувані в пізніші часи. Ймовірно, вони мали опис точного місця розташування схованки. З урахуванням цих відомостей і був виготовлений такий хитрий покажчик. У печатці просвердлили отвори, вставивши в них мініатюрні лінзи, підібрали монети. Може бути, раніше використовувалися інші монети, але вони були загублені. Про це можна тільки гадати.
Затоцькі були хранителями козацьких реліквій і як ми бачимо, гідно впоралися зі своїм завданням. До сьогоднішнього дня ніяких відомостей про знахідки які мають відношення до «Козацького Кладу» не надходило. Місцеве населення про скарб в розмовах не згадує. Навколо маєтку не було зроблено ніяких знахідок. Ні монет, ні прикрас. Адже зазвичай якщо скарб в землі, то після дощу водою на поверхню виносяться невеличкі предмети. Часом за ними можна простежити шлях до схрону, до стародавнього поховання, як буває при розвідці курганів. А тут тиша. Ні монетки, ні намистинки. З цього виходить що, схрон обладнаний дуже добре і в ньому мало дрібних предметів. Ми на вірному шляху.
— Потрібно в руїнах пошарудить, — подав голос Мітрич. — У замку тому, що жінка Багуслава підірвала. Там же ніхто ніколи не копав. Місце прокляте. Від фортеці тієї, одна вежа залишилася та шматки муру, решта засипана землею, та лісом поросла. Батька мій розповідав у німців там, у війну якийсь склад був, так він самотужки вибухнув. Коли наш край звільнили, на тих руїнах кілька солдатів зникли невідомо куди. Тоді вхід до вежи заклали камінням. Ось я і гадку маю, якщо отець Василь нас благословить на добру справу, тоді Господь нас і збереже. Це щоб ви там спокійно мали змогу шукати.
— Дякую, Олесь Дмитрович. Ми планували провести розвідку на руїнах, але пізніше. А благословення нам не завадить. Завдання важке, але цікаве. Зараз ми повинні перевірити інформацію наших помічників. Я пропоную після наради розгорнути польовий табір поряд з садибою Затоцькіх. Провести розвідку і з ранку почати пошуки.
Пропозиція професора була прийнята одностайно. Учасники наради із задоволенням залишили кабінет дільничного. Літо давало про себе знати. Навіть кондиціонер, включений на повну потужність, не справлявся з гарячим повітрям.
Переїзд зайняв кілька годин. Археологи отаборилися біля рибальського будиночка. На галявині встановили три намети. Один для професора і Дмитра Вікторовича, другий для студентів і третій для Стьопиного тата, дядька Гарика і Мітрича. Допитливий старий із задоволенням приєднався до експедиції. Дітвора розташувалася в будинку, зайнявши звичні місця. Куховарками обрали Дарину і Вероніку. Дівчатка, було запротестували, але їх заспокоїли, пообіцявши щодня призначати помічника з-поміж чоловіків, а у вільний час пускати їх на розкопки.
Юрій Юрійович і Дмитро Вікторович, узявши з собою Сергія, вирушили на розвідку. Решта студенти почали прокладати до особняка Затоцькіх електричні дроти. Дітлахи вирушили на заготівлю дров. Потім розпалили багаття і повісили над вогнем чайник. Розташувавшись навколо вогнищевої ями почали по черзі читати вголос записки графа Стефана Затоцького.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше