Історія однієї хвороби, або 27 снів про неї

1.2.*** (Сон)

- "Давай погуляємо в парку",- промовив я.
Я взяв її тихенько за руку і мовчки ми йшли. У неї були довгі чорні коси, які в низу час від часу закручувались в завиток. Волосся пахло польовими квітами та парфумами.
 Я бачив як світяться її очі. Вони світились так, як світяться зорі на небі у ясну погоду. Ніс прямий, але в кінчику червоного кольору від холоду. Про губи можна писати вічно. Пухкі, акуратно підведені помадою червоного кольору, які створені для того, щоб їх цілувати. Це були ті губи, які описують у знаменитих романах, і зараз я скажу одне - вони існують.
  - "Ти знаєш чим відрізняється бачити від дивитися?" - запитала вона.
 Я не зрозумів. Я старався якось пояснити, натомість почув тільки дзвінкий сміх. Вхопивши мене за руку вона побігла до озера. Сівши на стареньку лавочку поруч з озером, ми розмовляли про те, що було...Вона заплакала. Я старався її якось заспокоїти, притулити до себе, але чомусь не міг. Вона просто встала, обернулась і пішла. Я хотів її наздогнати, але не міг. Вона просто зникла у глухій темряві.

[06:00] Я прокинувся в холодному поті. Так, це був сон. Я не довіряв сам собі, адже все було так, як наяву. ЇЇ силует стояв у мене перед очима, і досі у моїй голові лунав її сміх. Я вийшов на балкон, запалив сигарету і мені стало легше. Я ні в якому разі не кажу, що сигарети чимось допомагають, але на той час вони рятували мою свідомість від того, що не можна побачити, але тільки відчути.
Я уже не їв 19 годин, і я не відчуваю голоду. На вулиці ще темно, але мені потрібно вийти на вулицю, я повинен пройтись і обдумати все те, що не дає мені спокою. Закрив двері тільки на один замок. У мене є така прикмета, щоб повернутися додому, хоча б для того, щоб закрити повністю двері.
 Прохолодно. На лавочці сидить пара і тихо собі розмовляє, мені стає гірше.
Чому життя суцільна драма. Чому ти одного вечора сидиш з коханою людиною і думаєш що вона залишиться на все твоє життя, а наступного дня все руйнується. Людина яка була для тебе всім, стає просто зустрічною, і ти не хочеш навіть промовляти її ім’я в голос. Чому ти будуєш плани на майбутнє, якого не буде. Життя лайно, несправедлива дійсність, яку неможливо проконтролювати й прокласти в правильному напрямку. Я знаю, що ти думаєш. Ти думаєш як тисячі інших людей, що ти тільки вибираєш, що буде і тільки тобі вирішувати, яким буде твоє життя. Таких як я називають «Скиглій». Знаєш, я б дуже хотів, щоб ти не помилявся, і щоб дійсно так і було. Повернувшись до дому я зміг поїсти, у жарт ще собі сказав – хоч від голоду не помру.   



roman kukurudz

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись