Історія однієї хвороби, або 27 снів про неї

5.2 *** (Сон)

Літо, сонце, я йду вулицею. Небо чисте, і не передвіщає жодного дощу. Я одягнутий в короткі шорти та білу футболку. Навкруги десятки людей, всі кудись поспішають. Таке відчуття, що я єдиний нікуди не спішу, а просто насолоджуюсь чудовою погодою. Вздовж тротуару ростуть високі старі дуби, які немов обліплені зеленим листям. Шум доріг мені взагалі не мішає, а тільки показує велич мого міста. Під магазином стоять люди у черзі, хтось біжить в банк, діти ідуть зі школи. Таке відчуття, що тільки у мене безтурботне життя. Я іду в центр. Сьогодні повинен зустрітись з друзями, бо уже давно нікуди не виходили разом. Завжди не має часу. В інші дні, я такий самий, як ті десятки людей навколо мене.

 Я підійшов до фонтану, де мав зустрітись з хлопцями. Так, як і завжди, я прийшов туди перший. Запалив сигарету, сів на лавку і думаю, якби то зганяти на річку у суботу, посмажити шашликів, половити рибу - щоб відсторонитись, хоча б на день, від цього швидкого ритму життя.

Раптом, я побачив її. Вона була  в ніжній легкій сукні синього кольору, яке час від часу через швидку ходу, підіймалось вище коліна. Дивно..., в мене не було до неї жодних почуттів. Вона йшла так, як йдуть сотні інших дівчат. Нічого особливого, на перший погляд, але ні - її очі..., її сумні, зелені очі, які завжди мені не давали спокою. Через декілька хвилин, ми перетнулись поглядами і моє серце стислось, і я на мить закам'янів.
   Якщо говорити, що люди відчувають мурашки по шкірі, то це було немов, вони у кожній клітині мого організму. Я не міг відвести погляд, я не в силах був, навіть поворухнутися. Час немов зупинився.

Я дивився в її очі, так, якби щось хотів там розгледіти, і на жаль все ж таки, дещо побачив. В її очах я бачив сцени ревнощів, недовіри, сварок від яких ще досі не висохли сльози. Весь світ промовляв мені - ти у всьому винен... Тільки ти, зробив вас по дві сторони глибокої річки, яку не вдасться переплести.
 Раптом знову все продовжилось у звиклому темпі, і від неї пролунала одна фраза: "Тобі пора проснутись!".



roman kukurudz

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись